Якось в переддень Різдва одне дитя гуляло лісом. Серед холоду і снігу воно побачило, (о диво!) прекрасна квітка розцвіла. Дитина з подиву спинилась і стала теє чудо розглядать: великий цвіт криваво-золотий палав на білосніжнім покривалі. Дитя зірвало квітку і понесло до своєї хати. Дивувалася родина і раділа чуду.
Зимові дні короткі сонячне світло стало угасать. І побачила родина: дивоквітка ніжне сяйво ллє. І ще більш зраділи люди і щастям наповнився той дім. А світло квітки слало яскравішим.
Наймолодша із дітей взяла ту квітку та віднесла до сусідів. Бідна родина, єдина свічка на всю хату і сум в очах. Коли ж мала занесла диво, світлом наповнився весь дім, і радістю серця. А квітка сяяла тим яскравіше, чим більше радості було.
І передавалося те чудо від хати до хати і помножувалася радість і поширювалося світло й не згасали...
Шкода, що це лише казка і на снігу не виростають дивоквіти... Але є одна правдива новина, що за всі казки дивніша, що здатна запалити погляд і радість оселити у серцях: Христос Спаситель народився!!
