(Драміона) Поклик Серця[18+]

Глава 19

Pov Автор
Десь над їхніми головами пролетіла зграйка Дементорів. Чорна наче смола, їхні силуети кружляли вздовж галявини в пошуку душ, коли один з Дементорів угледів внизу парочку, які ніжно та пристрасно цілувалися. То одразу налетіли на них як на дрібних комах, які не одразу зрозуміли в чому справа.

- Здається, нам час переміститися в інше місце! - повідомив Драко, який відчув їхню присутність.

Вони швидко зібралися з думками і перемістилися в якісь кімнаті. Було темно і тому Герміона витягнула свою палочку, щоб засвітити приміщення. На дворі було темно, а в кімнаті ще темніше, хоч і палочка світила, та все одно не так яскраво як це мало бути.

- Куди ти нас перемістив, Малфой? - невдоволено сказала дівчина.

- Сам не знаю. Та поки нам тут буде безпечніше ніж на вулиці. - відповів він.

А знаходилися вони в якомусь покинутому будинку, куди давним-давно вже ніхто не з'являвся. У хлопця була дивна фантазія, адже він хотів продовження їхнього поцілка і більше. Та ніяк не наважувався проявити свою ініціативу в сторону дівчини. Блудив по кімнаті в роздумах і бажанні все покинути і впитися в пухкі та солодкі губи Герміони. Дівчина навіть нічого не підозрювала, але й сама хотіла знову відчути його, його холодні та грубі пальці могли будь-де знайти точку, яку б дістала їй задоволення. Все було б просто, адже вони тут двоє, самі, могли в будь який момент цим скористатися, аж тут раптом з вулиці засвітило і дівчина була змушена стряхнути палочкою.

- Палочка! - викрикнув він.

Ось вони в повній темноті. Добре, що Драко далеко не відійшов і тримався поруч так як і Герміона. Важке та ритмічне дихання дівчини змусило хлопця захвилюватися. Так і хотілося щоб він впився в її губи та поцілував. Дівчина чомусь боялася. Не тому що темно, а тому що вона беззахисна поряд з Драко і навіть не може скористатися палочкою, бо досі з вулиці йшло світло. Ніжні дотики пальців лягли їй на стегна. Ніби спеціально він почав спускатися нижче, плавно та бажано. Легенький стогін почувся з вуст дівчини і це неабияк сподобалося хлопцю. Він спустився до кінця юбки і легенько підняв її вверх, щоб ще більше задовільнити бажання Герміони.

- Малфой... Драко не тре... Ах! - тихим та солодким голосом мовила вона, коли його рука вже торкнулася того самого місця і він почав знімати кінчиком трусики вниз.

- Роздвінь ніжки, Грейнджер, - тихо мовив він над самим вухом.

Вона без всяких слів і вагань зробила саме так як він хотів. Він стояв заді неї і кожний дотик його пальців давали знати, що вона не відступить і не зупинить його. Ніжно увійшовши в неї, вона видала з себе ніжний стогін, від чого Драко усміхнувся. Почав рухатися швидше і кожний рух давався для Герміони складним випробуванням, який от-от мав би закінчитися в потрібний момент. Вона вже не могла стояти на ногах, а бажання відчути ще більшу насолоду не йшло з голови дівчини. Драко вже хотів зігнути її в позу, щоб вони двоє відчули це знову, та ще було зарано.

- Подобається, Грейнджер? - прошепотів він, схиляючи свою голову над вухом дівчини.

- Ще дурнішого питання я не чула, - з насмішкою видала вона і це трішки розізлило хлопця.

Він сильніше увійшов в неї, дівчина застогнала і важко дихала. От-от, і вона вже відчувала що на піку. За декілька секунд на пальцях Драко відчулося щось липке. Він усміхнувся. Витягнув свою руку і обернув дівчину до себе. Крізь темряву не було видно обличчя, лише зрачки які ледь віднілися, вона дивилася на нього трішки засоромливим поглядом.

— Хороша дівчинка, - лише це видав з себе Драко. — А тепер... - продовжив він і вже почав розтібати ремінь на штанах.

— Драко, нас можуть побачити, - досі тихим голосом сказала Герміона, ніби хтось ще був у кімнаті і весь час дивився на них, але в кімнаті крім них двох більше нікого не було.

— Грейнджер, не будь такою боягузкою. Ніхто нас не побачить. Чи може ти не хочеш? - вже зупинився він розтібати і торкнувся її плеча.

Герміона мовчала. Чи то вона боялася йому щось сказати, чи то просто не знала що на це відповісти. Він не змушував її цього робити, вона розгубилася в своїх думках, а тоді тихо видала з себе;

— Не знаю.

Він не став запитувати "чому?", а просто обняв її і пригорнув до себе. Вона здивувалася, але обняла його у відповідь. Пару секунд вони так і стояли, а тоді ніжно відірвалися один від одного. Він застібнув ремінь назад, а тим часом Герміона шукала свою паличку. Коли все ж таки знайшла то звернулася до Драко.

— Нам потрібно повертатися до Хогвартсу. Тут небезпечно знаходитися, - сказала вона.

— А в Хогвартсі безпечно? Там війна, а тут ми хоч разом. Ти хочеш покинути мене і знову розійтися? - вже грубим голосом сказав він.

Вона секунду промовчала, а тоді впевнено відповіла;

— Там хоч немає Дементорів, а свої! Там наш дім - тут ми просто чужаки. Ти що не розумієш цього?! Нам потрібно боротися, а не тікати від проблем, - сказала вона.

— Ох, Грейнджер, хай буде по твоєму! - важко видихнув він.

Вони поринули в простір. Ще секунда і Герміону би знудило. На щастя все пройшло удачно і нічого страшного не сталося. Вона опинилися вже в кімнаті. У кімнаті Герміони.