Ніжність у моді

Частина 1

А тепер сядь, міцно-міцно заплющ очі та уяви ситуацію...

Потяг зупинився — ти вийшла, а навколо багато-багато людей. Одні приїхали з роботи, інші з навчання. Їх зустрічають батьки та друзі.  Хоча ніхто не шукає тебе в цьому галасливому натовпі — ти все одно радієш.  У потязі було настільки жарко, що вітер — це єдине  спасіння. Натягнувши на очі сонячні окуляри, ти впевнено крокуєш вперед.

Щастя, яке воно?

І тільки не кажи, що в тебе жодних немає  спогадів з дитинства: з тих чудових часів,  коли ти проводила вихідні в бабусі. Ти безліч разів змальовувала  в голові цей момент. І нарешті це трапилось. Село, в якому народилась твоя мама —   це місце, немов твоя рідна домівка.

Бачиш вивіску "Вишневе" та розумієш, що недарма терпіла нестерпних сусідів у потязі.  Від колії до села — близько кілометра, а може й більше. Але тебе зовсім не лякає відстань.

У навушниках знову лунають пісні улюбленого "Фіолету". З кожною хвилиною все більше прискорюєшся, навіть не розуміючи цього. Твоя легка літня сукенка розвівається на вітрі. З кожним кроком твоя впевненість підвищується.

Ще миля — і ти вже в селі.  Бачиш, як за декілька років розбудувалися будинки, навіть з'явились нові.Таке враження, ніби це не твоє Вишневе.  Прислухаєшся та чуєш галас дітлахів, гомін птахів. Та ні, ти не помилилась — це твоє рідне село, лише трішки оновлена версія.

Бачиш яскравий жовтий будинок. Це твій улюблений колір.  Задумуєшся про те, що його тут дійсно не було. Адже на цьому місці ще нещодавно був маленький магазин. Куди ти ходила за проханням бабусі.   А при дорозі сад, все зелене-зелене, приглядаєшся та помічаєш білу драбину, а на ній чоловічу постать. Мабуть, вишеньки вже доспіли.

– Дай Боже щастя! – дзвінко кричиш. Все ж таке вітання прийняте у селі, а якщо нічого не скажеш — отже, ти зовсім не ввічлива.

Але своїм голос ти лише лякаєш чоловіка. Він раптово озирається, бачить тебе, а тоді падає. Ти миттєво скрикуєш.  Вже про себе проговорюєш молитву.   Підходиш ближче, щоб перевірити, чи не трапилось нічого, а тоді полегшено видихаєш.

– Все гаразд? – таки перепитуєш та знімаєш окуляри. Мить...  Ви довго стоїте та дивитеся один одному у вічі.

– Так, все добре! – радієш, що брюнет зміг зупинити ваші переглядки.

А тоді обертаєшся та крокуєш далі. Чому ти одразу не зрозуміла? Якщо з'явились нові будинки, отже, й нові люди!