Другий світанок опівночі

Розділ 15

Джеймс

– Чому ми взагалі маємо цим займатися, – обурюється Ліп, відкидаючи черговий стос паперів на бік.

– Тому що хтось не вміє стукати у двері, – вкотре нагадую я, делікатно натякаючи, що саме він вліз не в свою справу.

У поліційний архів ми потрапили цілком законно. Принаймні настільки законно, наскільки це можливо, зважаючи на те, що пропуск Ліп викрав у свого батька. Направду, я не зовсім впевнений чи вдасться нам знайти тут бодай щось пов'язане з кодом Джордана, однак це найкращий спосіб почати пошуки.

– Тут тільки інформація про його нелегальний бізнес, нелегальний бізнес і...О, що це, – здивовано запитує Ліп, – точно, це ж ще один нелегальний бізнес. Що ми взагалі шукаємо?

– Точно не знаю, але потрібна будь-яка інформація, а в цьому нелегальному бізнесі може бути багато цікавого.

– Тут казино, наркотики та ескорт. Це взагалі колись буває нудно?

Я киваю, відпиваючи трохи гіркої кави з паперової склянки. Ліп вирішив, що якщо вже ми йдемо на детективну справу, нам необхідно мати вигляд справжніх детективів, а вони зазвичай п'ють чорну каву, принаймні у фільмах.

Після кількох хвилин тиші, яку розбавляв лише шурхіт паперу, хлопець зрештою наважується спитати:

– То що у вас з Еллі?

Маю віддати належне, я думав що цікавість проявиться раніше, тому готувався до цього питання як тільки побачив його у довгому бежевому пальті та чорних окулярах. Сонця не було, погода сьогодні тепла, проте саме такий вигляд мають «справжні детективи».

– Нічого.

Від моєї сухої відповіді, Ліп застигає на місці, звівши брови до купи й терпляче очікує на продовження розмови.

Коли ж моє мовчання затягується, він трохи роздратовано запитує:

– Це все? І ніякого тобі: «ми просто друзі, вороги, колишні коханці, яких розділила фіктивна смерть»? Тільки «нічого»?

– Угу, – відповідаю я, відсьорбнувши теплої кави.

Поки Ліп відлунює шумом на фоні, мої очі блукають черговим звітом з поліції, в якому казино Джордана вкотре розсекретили. Я пригадую це приміщення, перший заклад у якому я виграв по-справжньому великі гроші. Ностальгія з присмаком огиди до себе змішуються в одне ціле, при погляді на фото, що прикріплене до рапорту.