Я розглядала навколишніх, не випускаючи зубочистку, яку покусувала новими вінірами. Їсти собі не дозволяла, бо це псує фігуру на яку витрачаю купу сил та грошей. Звісно, виглядати як я в сорок п'ять років мріє кожна жінка. Проте далеко не кожна готова жертвувати заради зовнішності власним здоров'ям, часом, обмежувати себе постійно та в усьому.
Отак сидіти на банкеті серед людей, які п'ють та їдять, і не торкнутися жодної канапки з ікрою, жодного шматочка пармезану, не дозволяти собі відчувати запах маркового вина, що століття томилося у підвалах Бургундії, чекаючи зустрічі з тобою. О, нюхати я можу, але боюся спокуси, яка неодмінно прийде, коли відчую той неймовірний букет ароматів з духмяних трав, стиглого винограду, прогрітих пекучим сонцем полі та сухої, кам'янистої землі...
За кілька годин стає нестерпно нудно. Чоловіки вже порозстібали ґудзики на піджаках, щоб звільнити свої переповнені пузця від тиску одягу, їхні жінки втомилися тримати рівно спини й шукають місця, щоб розслабитись та присісти. А я, немов королева, не змінююсь. Велична струнка та прекрасна посміхаюся пливу залою. Робитиму це доти, доки триватиме свято.
Сьогодні Новий рік. Почнеться відлік наступного циклу. Хтось вигадав, що бажання, загадане під бій годинника збувається. Двадцять років назад я загадала залишитися такою, як є. І тепер, варто мені спробувати щось змінити, як я хворію. Ковток вина, пропущене тренування, не намащений вчасно крем, не та навіть не вколотий ботокс, будь-що, що псує мою зовнішність, викликає нестерпний біль в голові, ніби тисячі пилок одночасно ріжуть мій мозок на дрібненькі шматки. Тож я мушу доглядати за собою, щоб не збилася програма запущена того фатального вечора. І сьогодні з нетерпінням чекаю свята, щоб загадати собі старість, як дозвіл змінюватися Як же я хочу великий, намащений жирним білим кремом шмат торту. Коли вже дванадцята?!
