Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Зближення.

Яна і Кирило прогулювалися по місту.

-Розкажи щось про себе.

-Що саме?

-Не знаю навіть. Наприклад про що мрієш?

-Не знаю. Я б хотіла відчути адреналін від крутого. Наприклад ночувати під небом, гуляти до ранку, зустріти світанок, цілуватися над обривом з коханим.

-Ти правда таке хочеш?

-Ну... а ти?

-Я не люблю таке. Я більш до просто переспати з дівчиною.

Кирило та Яна засміялися.

-То просто. А взагалі? Не хотів такого?

-Не було з ким. Не відчував такого напору.

-Тоді спробуй зі мною!

-Ні. Дякую.

-Давай!

Вона взяла його за руку і повела в якусь квартиру.

-Ми куди?

-Тихо.

Вона вийшла на кришу цієї квартири.

-Клас. І що далі?-цікавився Кирило.

-Сідай.

Вона сіла на кінці криші і він поруч.

-Не боїшся впасти? 

-Ні. Що станеться, то станеться.

-Ясно.

-А ти?

-Я нічого не боюсь, я ж казав.

-Угу.

-Тільки пам'ятається мені, що ти висоти боїшся.

-Це п'яти поверховий дім. Я боюся дуже великої висоти.

-Тепер зрозумів.

Кирило сів так, щоб Яна ближче сіла до нього, сперлась на нього і він її обійняв. Так вони і зробили.

Кирило на мить про все забув. Він поклав свою голову на її плече. Як він не хотів, але з нею йому було спокійно. Він закрив очі і насолоджувався її запахом.

-Кирюш.

Його вперше так назвали і йому це сподобалось.

-М?

-Ми сьогодні говорили про те що в нас щось є. Ти що мав на увазі?

-А ти?

-Ха, мені цікава твоя думка.

Кирило не хотів говорити(тим паче він би брехав їй). Він просто поцілував її в шию.

Яна посміхнулася і все зрозуміла.

-Все?-запитав він?

-Так. Зрозуміла.

-Тоді помовчи. Хочу насолодитись цим моментом.

-Угу.

Через декілька хвилин почав Кирило.

-Давай завтра поїдемо на море.

-Куди?

-Не далеко. Згодна?

-Звісно, але...

-Що?

-Можна?

-Я ж запропонував. Ти не хочеш?

-Хочу. Але не знаю чи правильно.

-Правильно. Тоді збирай сьогодні всі купальники. Ми поїдемо на...

-Куди?

-Без питань. Я хочу туди де нас ніхто не буде бачити.

-Це куди?

-Тихо. Збирай речі, завтра я заїду за тобою.

-Гаразд.

-А зараз їдемо до дому.

-Добре.

Кирило відвіз її до дому. 

-А на скільки завтра приїдеш?

-Давай так. О 8:00 будь тут.

-Добре. А куди ми їдемо?

-Летимо.

-В якому сенсі?

-Це сюрприз.

-Ха, ти справді кажеш це? Не жартуєш?

Від Кирила.

Я побачив стільки радості в її очах, сам захотів посміхатися. Вона обійняла мене.

-Далеко полетимо.

-Дякую! Дякую!

Вона почала пригати. Та так, що ледве не впала. Я встиг її впіймати. Ми були так близько одне до одного. Я не стримався. Я поцілував її. Так глибоко. Я не хотів зупинятися. Я не знаю, що зі мною. Я просто хотів її губи, вони такі смачні. Ми зупинялися тільки набратися повітря і знову. Вона просто обвела мою шию руками, а я прижимав її все ближче до себе тримаючи за талію.

Потім  ми посміхнулися одне одному і вона пішла.