Таємна помста. .КІНЕЦЬ.

Який же кінець?

Сьогодні вранці Кирило став думати як вимолити пробачення у Яни. В двері постукали і зайшла Аня.

-Можна, страждалець?

-Заходь.

Вона зайшла та сіла поруч з ним на ліжко.

-Ти справді думаєш, що якщо будеш сидіти тут все налагодиться?

-Не знаю. Я не знаю, що робити.

-Кирило, не сумуй. Все буде добре.

-Ось цих слів мені зараз не вистачає. 

Аня посміхнулась.

-Як ви?

-Ми добре. До речі я сьогодні вже хочу до чоловіка. Він купив дім. Тут недалеко.

-Звісно, їдь. В тебе свою сім'я. Я цього і хотів. Щоб ти мала чоловіка який тебе кохає і дитинку.

-А знаєш яке я їй ім'я дам?

-Яке?

-Ім'я Валентина.

Це ім'я їхньої мами. Їм так тяжко без неї. Аня взагалі її не бачила але все одно дуже любила. Кирило обійняв її. 

-Аню, все буде добре. У нас з тобою все буде добре. Чуєш?

-Угу.

По щічки Ані покотилася сльозинка.

-Не плач, подумай про Валю.

Аня засміялася.

-Гаразд.

-Головне не здавайся!

-Ти також. Знаєш що?

-Що?

-Ось прямо зараз іди до Яни і зроби так як хоче твоє серце.

Він подумав.

-Ти права.

Кирило вскочив і вийшов з кімнати, а потім і з дому. Він поїхав туди де його серце. А воно тільки в неї.

Від Кирила.

Я їхав до коханої. Тут мені телефонує Женя. Я взяв слухавку.

-Що?

-І тобі привіт.

-Давай кажи.

-Що сказати...

-Женя!

-Дзвонив анонім.

-І...

-Дав підказку.

-Яку?!

-Фух....-видихнув Женя.

Кирило зупинив машину.

-Ти мене виводиш з себе!

-Сказав, що ти образив його сестру.