Ранок у селі починається не з кави, а ж важкої фізичної праці. Бабуля ще о п'ятій почала будити мене, а за годину я вже тужливо спостерігала, як вона щось сапає на городі.
- Шо ти там стоїш, сіно перевертай!
Я підкотила очі, позіхнула та почала ліниво орудувати граблями.
Я вже більше тижня нічого не чула про Андрія і, загалом, вирішила підзабити на нього. Він же ж не якесь там велике цабе у моєму серці, навіть особисто не знаю його.
З невеликими перервами ми отак попрацювали на полі до восьмої, потім бабуся пішла поратися коло худоби, а я додивлятися сни.
Ввечері того дня нас сповістили поганою звісткою. Померла бабусина сестра, яка жила в Хмельницькій області. Вона ще у двадцять вийшла за одногрупника, там і залишилась, пропрацювавши вчителькою біології. Яке сумне нудне життя. Хоча я чомусь ніколи в очі не бачила тієї сестри, бабусю було шкода. У неї тряслись руки й вона схлипувала, тому я обійняла її.
Оскільки на похорон треба було їхати трохи далеко, на ці декілька днів господарство залишалась на мені і Маркові. Це означало ранній підйом і купу роботи. Бабуся швидко спакувалась у подорож.
- Як ти доберешся до станції? - для того щоб дістатись на Хмельниччину треба було їхати в обласний центр.
- Мене Андрійко підвезе, - я аж здригнулась з несподіванки.
- Який ще Андрійко.
- Ну та сусід навпроти.
Розмова вичерпалась, ми полягали спати. Я ще чула поодинокі схлипування і зітхання бабусі, але швидко заснула. Коли вранці прокинулась, бабуся вже поїхала. Було дуже тихо. Хіба чути кукурікання час від часу. Я пройшлась будинком, Марка не було видно. Глянула на годинник. Пів на дев'яту. Вийшла у двір та гукнула брата. Він злющий з'явився на порозі літньої кухні.
- Я ледве подоїв ту бісову корову, копається так, ніби в неї демон вселився, ввечері ти цим ділом займешся, - така чудова новина вмить зіпсувала мені настрій.
- Коли баба поїхала?
- Десь годину тому, вона мене розбудила і сказала зайнятись коровою.
Я повернулась в будинок і почала варити каву. Моїм вишуканим сніданком були канапки з ковбасою.
Баба розлучилась з дідом п'ять років тому, бо він закінчений п'яниця. Живе трохи далі по вулиці. Але в рідкісні миті тверезості він мені подобається, тому я вирішила навідатись та перевірити його на алкогольне сп'яніння.
Я сказала Маркові, куди зібралась та всадилась на велосипеда. Вже готова була рушити, як він гукнув:
- Чекай, я з тобою!
Тож ми обоє котились вулицею на наших двоколісних друзях і слухали звуки села. Хтось точить косу, хтось десь свариться, десь мукає корівонька, десь противно ґелґочуть індики.
Хвіртка на дідовому подвір'ї противно скрипіла, але це ще щастя, що вона не розвалилась. Дідова хатка була тісною і тхнула спиртом. Проте діда ми побачили свіженьким і наче тверезим. Він сидів на кухні за столом і намазував хліб маслом. Оскільки ми його не попереджали і навіть не постукали перед тим як ввійти, дідо дещо злякався та здивувався, коли побачив нас.
- Привіт, діду, - разом сказали ми.
Дід продовжував бути в шоці, та досить скоро відійшов і пригостив нас цукерками. Ми просиділи у нього десь пів години. Він запропонував піти з ним на рибалку, та я не фанатка такого дозвілля, а Марко погодився з ввічливості.
Вирішила ще заїхати по продукти в магазин, брат одразу ж попрямував додому. Виходячи, я зустріла знайому дівчину. Надя трохи старша за мене, ми не багато спілкувались, та все ж вона вирішила перекинутись словом, а не просто привітатись.
- У мене в п'ятницю день народження, сподіваюсь ти прийдеш. О шостій в мене. Будуть всі наші, братові теж передай.
Хоча мене трохи і здивувало її запрошення, я радо погодилась, бабуся мала б уже повернутись доти.
- Добре, ми будемо, - відповіла я й попрямувала до велосипеда.
