Скриня, в якій мене поховали

Розділ перший

Він кошеня нагадував. Маленького, рудого, невгамовного. Який постійно хоче запхати свого веснянкуватого носа туди, де цікаво було. Він мені сподобався — веселий. Усмішка в нього заразна, така, наче в його маленькому світі не існувало проблем.

Він був сонцем у своїй крихітній галактиці. Волосся його палало, палали світло-карі очі й навіть голос іскрився, коли він сказав мені: «Дурненький, ти не з того паперу зірки вирізав».

І справді дурненький.

Мої зірки вийшли сірими.

***

Це був ранок вівторка — з обламаним промінням вересневого сонця, хороводом листя з пилом та стуком матері у двері моєї кімнати.

— Вставай, Оресте!

Я і не сплю.

Давно.

Проворочався на ліжку до першої ночі, намагаючись ухилитися від атак Тривоги, який жбурляв у мене стріли-спогади: що сьогодні не так зробив, де міг би краще, чому наступного дня буду тривожитися. Він вимочує довгий чорний кіготь у моїх переживаннях та розмашисто виписує:

5.00 — підскакуємо на ліжку після нічного жахіття.

8.10 — тривожимося по дорозі в інститут.

9.00 — 15.30 — тривожимося на парах.

15. 35 — тривожимося по дорозі додому.

17.00 — 5.00 — хвилюємося з приводом і без.

Тривога першим заселився до скрині. Я був беззахисним дитям, він — безжальним монстром. З того часу й дотепер він керує усім, переважно — мною.

Тому я з ліжка майже вилітаю, вириваючись з його обіймів, які душать, так само як і жахіття, які він крутить в моїй голові, наче фільми. Тривога ж зручніше влаштовується на дні скрині, серед інших чорних клубків шерсті. Дає мені час на відпочинок, вночі він добре попрацював. Примружує очі, вдає, що спить, але коли я простягаю руку, щоб кришку опустити — гарчить.

Хоче спостерігати й бути готовим вилізти у потрібний момент.

Коли заходжу до кухні, мама сповіщає, що в мене глисти.

— Ти надто худий, — пояснює вона. — І зроби вже щось із цими мішками під очима. Страшно дивитися.

— Ти радила дотримуватися єдиного стилю, ма, — підтримую розмову, а заодно і чайник, залишками окропу з якого заливаю пакетик чаю. — Як бачиш, мішки під очима за кольором ідеально пасують до мого волосся.