-Він про-герой, номер два в Токио. Вона учениця UA.
Їх перша зустріч, станеться в осінній дождливий день.
Відійдем від канону Изуку/Урарака дорогі читачі(❤️), в нашому фанфику буде пейринг:
Ястреб(Кейго Таками)/Очако Урарака
...
Осінній вечір. За вікном йшов дощ, дівчата з геройської школи-"UA" розважалися на піжамній вечірці, яку влаштувала Мина Ашидо: -В когось є ідея, в що будем грати?-Сказала Мина.
-Може зіграємо в правду або дію, ква? - запропонувала Асуи. Погодившись. Дівчата сіли колом і почали грати:
—через пару хвилин:
- Урарака, зізнайся в коханні Деку!-Сказала Мина.
-Щ-що?!
- Те що я сказала, по твоєму ніхто не бачить, як ти на нього дивишся?- Від такого Урарака залилась червоною фарбою.
- Н-не думаю, що він в-від-дповість взаємністью...-Сказала тихо Очако, также червоніючи, як помідорка.
— Всі замолчали, так як знали, що це правда.
- Але так як це завдання, треба його виповнити- Урарака всміхнулась, а за нею і інші.
- Тоді удачі Очако.- Сказала Яойрозу.
- Угу - Вставши Урарака пішла до кімнати Изуку Мидории під геройським ім'ям-Деку.
— Постукавши через пару секунд почулися кроки, а дальше і відкрились двері.
- П-привіт Деку! - Сказала всміхаючись Очако.
- При-ивіт Урарака, ти щось хотіла? - В цей момент дівчина залилась багровим рум'янцем.
— П'ять секунд повної тиші. Лише вдалеці чується сміх дівчат.
- Вибач, але я не можу тобі відповісти взаємністю...
- Я розумію і нічого, це лише завдання від Ашидо.
-Правда?- В його очах загорівся вогник надії, що він не задів її серце.
- Правда, хочеш можеш в неї завтра спитати.
- Тоді понятно...
-Я тоді піду, добраніч Деку.
-Добраніч Урарака!- Двері закрились. Зайшовши в свою кімнату, Урарака передвілась з піжами в:Рожеву футболку і чорні шорти. Спустившись вниз, вона взула кеди і вийшла з академії. Їй було сеодно, що зараз не можна виходити з-"UA" і те що її Айзава-сенсей покарає.
—Вона була розбитою.
Йшовши по вулицям Токіо, вона незважала нінащо увагу: Ні на дощ, ні на те що їй холодно, ні на людей і їх погляди . Вона плакала, і просто йшла вперед. Вона лише раділа, що ніхто не побачить її сліз так як падав дощ. Зупинившись, вона присіла коло стіни. Сховавши голову в свої коліна, які вона піджала під себе, сльози лишились з її каріх очей.
— Через п'ять хвилин.
Урарака відчула, що дощ більше не падав на неї.
— Хей, чого ти в таку погоду тут сидиш? Знайомий голос який вона чула по телевізору. Піднявши голову, вона побачила героя номер два, який тримав зелену парасольку від якої так і віяло світлом, теплом, а його золоті очі наче дивились в її душу.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Я...
- Так стій!- Зупинивши її, Ястреб подав їй руку. Прийнявши цей жест, Урарака встала на ноги, але почала падати так, як ноги оніміли. Впіймавши її, Кейго взяв дівчину за талію вільною рукою, а іншою тримав над їх головами парасолю.
- Давай, для початку підем в те кафе, там все і розкажеш.- Ківнувши вони зайшли в тихе кафе і сіли за дальний столик. Через три хвилини прийшла офіціантка, побачивши Ястреба вона всміхнулась і почала говорити:
—Ястреб-сама, що на цей раз будите?
-"Значить заходить сюда часто"- подумала Урарака. Перевівши погляд на...Мей, як писало на бейджику. В цей час, Мей перевела погляд на Очако і всміхнулась. Урарака думала, що Мей в свою чергу буде її бурити погляд, але цього не сталось і вона розслабилась.
- Давай цього разу мені якусь кафу і чай.-Запам'ятавши Мей сказала, що його замовлення буде через 10 хвилин і пішла геть.
- Ну, а ти давай розказуй чому в осінній дождливий день, гуляєш під дощем без парасолі і в такому легкому одязі.
— Це була їх перша зустріч. І цей смак осіннього дощу став початком їх історії.
