Трачу гроші лиходія, щоб продовжити своє життя

4.2.Отримано Подарункову Коробку № 2

"Міс Гу ... Міс Цинь. Вибачте мене. Наступного разу, будь ласка, надіньте одноразові бахіли перед входом. Плюс ви не можете залишати після себе нічого особистого, включаючи свої сльози".

"Що?!"- Гу Ушуан була приголомшена.

Вона була якоюсь бактерією?

І "Міс Цинь" теж різало їй вуха!

Вона, звичайно, не збиралася міняти своє горде ім'я на це селянське прізвище!

Хо Веньчен був розлюченим: "Сійї, ти зайшов занадто далеко!"

"Другий молодий майстер, будь ласка, не завдавайте мені клопоту."Сійї опустив голову. Начебто дуже стурбований, він натиснув на свій наушник і сказав: "Лін-шу*, будь ласка, надішліть пару хлопців, щоб прибрати вітальню.О, і їдальню теж."
(* шу-дядько.)

"Ти...."Хо Веньчен збирався сказати ще щось, але вхідні двері вже зачинилися перед ним.

"Ченг-ге ге, що... що тільки що сталося?"Гу Ушуан була у паніці.

Їй дуже пощастило, що не довелося виходити заміж за цього чоловіка.

Хо Сішен має деякі серйозні психологічні проблеми.

"Мій брат серйозний гермофоб. Йому стало ще гірше, через те що останні кілька років він залишався один".

Обличчя Хо Веньчена сіпалося, коли він говорив: "підемо. Якщо ця жінка хоче залишитися, то тепер це її проблема".

Гу Ушуан прикусила губу: "але моїй сестрі так непощастило, і раніше у неї були такі труднощі. Я просто хотіла, щоб Хо-да ге добре піклувався про неї......"

"Шуаншуан, ти занадто добра до людей. Послухай мене, не втручайся, добре? Дозволь мені відвезти тебе додому."

Хо Веньчен ніжно взяв її за руку і допоміг сісти в машину.

Але він не помітив, вираз полегшення і радості на її обличчі.

***

Гу Шиши і Хо Сішен, були єдині, хто залишився в їдальні, дивлячись один на одного....

Гу Шиши цілком насолоджувалась видовищем, коли він викинув маленьку білу квітку. Але вона забула, що була наступною.

Вона зціпила зуби, але все ж не могла не збліднути!

Це її кінець?

Незабаром над її головою пролунав глибокий і привабливий чоловічий голос: "ти знаєш, що сталося з двома жінками, які були тут раніше?"

Гу Шиши зробила паузу на секунду: "Фух, вони померли... від нещасних випадків?"

У романі не було детально описано, як вони померли.

"Хіба ти не боїшся?"Хо Сішен примружився, дивлячись на неї, і підняв її підборіддя рукою.

"Сьогодні красива квітка, а на наступний день засохла".

Гу Шиши моргнула, і її відповідь була: "ти думаєш, я красива?"

Хо Сішен ще більше нахмурився. І рука, що тримала її за підборіддя, зразу ж напружилася!

Він подивився вниз і побачив натяк на ніжність в очах дівчини.

Її тіло видавало ледь вловимий аромат. Він не був схожий ні на один з дешевих духів. Це було схоже на аромат, який прилетів з вітерцем через вікно, ніжно торкаючись кінчика його носа.

Трохи солодкий, трохи прозорий, як пелюстка квітки, до якої тільки що торкнулась ранішня роса .

Правда. Вона була приємною для очей, і її запах, теж був чудесним.

"ох..."Гу Шиши скрикнула від болю в його хватці.

Хо Сішен пильно подивився на неї, і раптом на його красивому обличчі з'явився натяк на огиду. Він відразу відпустив її.

Сійї, який тільки що повернувся, негайно простягнув йому пляшку дезінфікуючого засобу для рук.

Гу Шиши була збентежена, але все-таки вона не дозволила б нічому стояти на її шляху, щоб вижити.

"Чесно кажучи, мені теж подобається залишатися чистою. Ммм... як... як і після малювання, я завжди ретельно мию руки з милом.