Під Місячним Сяйвом

Розділ VIII. Робота

Липневі вихідні в Підводному були не такі вже й нудні. В суботу ми всією родиною їздили в ательє замовляти нові фартушки в кафе. Кремовий колір дуже пасуватиме дівчатам. І мені. Мене не полишала думка, що для мене теж знайдеться там робота. Було нестерпно жарко, та сонце не виходило з-за хмар, що було досить дивно. За цей час я поміняла номер телефону. Мама порадила викинути стару сім-карту, аби ніхто не додзвонився.

Вже вдома ми вирішили пограти в настольні ігри. Увесь вечір було чути лише стуки по столу і крики: «Стоп!». Вигравали найчастіше я і Катя. Ніка кривлялася на нас, так як була трохи заздрісна. У неділю вночі ми бігали полювати, проте я не їла. Виявилося, в їхньому лісі були досить гарні кабани і кілька оленів. Тепер знатиму, кого є ловити на живця. Потім ми гуляли і теревенили. Одним словом, було весело.

О шостій ранку я захотіла поритися в своєму ноутбуці і повидаляти все, що мені більше не потрібно. Я зайшла на робочий стіл. Так, це дитячі фотографії. Відкрию, подивлюся. Я клацнула двічі на одному з файлів. Це ми з татом і бабусею святкували мій одинадцятий день народження. А тут ми їздили в Київський планетарій. Там було цікаво. На цих фото я була щасливою, як і в минулому житті. Та зараз в мене геть інше життя, і я вагаюся. Чи видалити цю папку назавжди і лише зрідка згадувати своє минуле, чи лишити її? Вагатись довелось недовго; я дала собі обіцянку забути своє людське життя і видалити ці фото, та не зараз. А за умови, якщо життя вампіра мене задовольнить і я стану щасливою, як і раніше. Шляху назад немає: або звикнути, або померти.

В інших папках були реферати, матеріали з лекцій і інші документи, які мені були зовсім не потрібні. Вони швидко полетіли в «Кошик». Лишилося дві папки: з дитячими фото, про які я ще подумаю, і «17.06.15». Ця дата мені знайома. Я відкрила її і побачила ще одну «Під місячним сяйвом». Пальці самі собою натиснули на неї. А точніше — курсор, яким вони керували. В ній опинилося сорок чотири фото. Я клацнула на одне і моє серце завмерло.

На фото була я: довговолоса красунька у вечірній сукні і ніжним вечірнім макіяжем. І він. Ми позували для фотографа спина до спини. Це чорне, густе, злегка завите волосся і голубі очі. Та ще й цей скромний стиль: біла сорочка з коротким рукавом і чорні джинси. Він був естетом, а ще сильним, не дозволяв іншим себе принижувати. Саме таким він зафіксувався в моїй голові. Віктор. Я сумую за тобою. Зараз би повернути ті часи, коли ми просто і безтурботно танцювали в такт музиці під місячним сяйвом. Під місячним сяйвом. Тепер ясно, чому я так назвала цю папку. Ці фото були дорогі мені.