Ніру

Частина 3

Відкритий космос поблизу поясу астероїдів

Маніпулятори зорельоту потягли свої щупальці до точки в темряві космосу, котру вказала навігація. Метал обплів свою здобич. Лускав намерзлий лід, опадав дрібними кристаликами у невагомість, прощався з тим, що колись було людиною.

Всередині корабля довкола металевого столу копошився Шон, юнак, що тепер оббирав трупи. Ще рік тому він був пілотом з хорошими перспективами, але заплямовану репутацію більше не вибілити. Мережа пам'ятає все. Жоден перевізник не візьме до себе колишнього контрабандиста. Ніхто б і не знав якби не праведна Ніру!

Шон пританцьовував, кивав головою, інколи закривав очі чи то від задоволення музикою, чи щоб не бачити, що мав зробити. Тіло лежало перед ним. Довелося зняти з нього шолом, подивитися у мертве обличчя незнайомця. Музика волала у навушниках Шона, перекрикуючи довколишню тишу і власні думки.

Хлопець взяв довгий пінцет і піддів штучне око небіжчика. Легенько хруснула промерзла шкіра, віддаючи те, що так довго берегла. Тепер око позирало на нового хазяїна із сірої ганчірки неподалік. Дивилось, але не бачило.

Шон на якусь мить застиг. Це ще було не все. Він чекав. Певно, того, щоб почався новий трек, і музика знову перекричала шум крові у скронях, брязкання металевих інструментів, а головне тишу, цю всепоглинаючу німоту.

Він смикнув підборіддям у такт перших акордів, припідняв голову небіжчика і встромив колбу йому у шийні хребці. Апарат тихо загарчав. Вміст прозорої посудини почав наповнювати дрібний чорний пісок. Музика кричала, волала на дійсність, але почутою не була. Не для того її вмикали.

Непотрібне більше тіло швидко зникло зі столу. Шон вирішив віддати хоч якусь шану незнайомцю — спалити. Нехай блукає космосом у вигляді мирного попелу, а не сплюндрованого трупу. Ні метеорити, ні комети не шматуватимуть його, ніхто більше не потривожить. Він став тим, чим і прийшов у цей світ. Прахом.

— Задоволена? — прошепотів тремтячими губами хлопець.

— Тобі потрібні були гроші, хтось має виконувати і таку роботу, — продзвеніло у його голові.

— Ніру, на скільки вистачить, — він запнувся, — цього?

— Пів року, можливо, менше. Залежить від курсу, коли ти долетиш до станції, щоб продати здобуте.

Ніру ляснула у його голові останнім словом, як батогом. Вона знала, чула та бачила. Шон затулив очі долонею. У цій темряві його знову окликав ненависний жіночий голос.

— Тобі телефонують.

Шон глянув на коридор крізь пальці. Десь там на нього вже чекало на екрані знайоме живе обличчя, таке схоже на його власне. Крісло рипнуло під ним. Він закинув ноги на стіл і схрестив руки. Сестра на це лише втомлено ковзнула долонею по чолу.

— І чим зобов'язаний такою честю?

— Привіт, Шоне, — озвалося зображення на моніторі. — Чула, що в тебе проблеми.

— Які проблеми? Ніяких проблем!

— Твоя страховка оплачена лише на цей місяць.

Запала незручна тиша. Сестра дивилася на нього. Тонкі білі лінії на її засмаглій шкірі, на шиї, на пальцях спліталися у ненависний йому візерунок сьогодення. Постійні медичні шви були зараз в моді. Особливо серед тих, хто регулярно вдосконалював своє тіло. Тонкі білі лінії кричали про статус і про те, що ти можеш собі це дозволити. Цей білий колір випалював очі Шона.

— Послухай. Я можу допомогти. Все влаштувати. Чуєш? Ти більше не...

— Замовкни! Досить з мене твоєї допомоги.

— Шоне...

— Ти не розумієш, — він стис руку в кулак і на мить вп'явся зубами. — Вона завжди дивиться, підслуховує. Думки мої перебирає! Вона у мене в голові навіть зараз, Кейт!

— Так і повинно бути. Ніру... Вона завжди підкаже.

— І донесе, — хлопець запрокинув голову назад і декілька секунд гойдався в кріслі, а потім грюкнув ним і нахилився до монітора. — Кейт, а скажи мені скільки вже імплантів у твоєму тілі окрім Ніру, а? Один, два, десять?

Дівчина відсторонилася від монітора. Вона чудово знала до чого веде Шон. Кожна їхня розмова супроводжувалася одним і тим самим, і Кейт не бачила нічого поганого в тому, щоб просто перечекати.

— Мовчиш? У тобі ще хоч щось від людини залишилося чи вже все, як любить мені талдичити Ніру, власність корпорації? Це зараз ти їм потрібна, а пізніше тебе просто розберуть на деталі й роздадуть таким самим наївним ідіотам.

— Все сказав? — її голос набув відтінків скла й металу. — Тоді я озвучу те, з чим прийшла. Через пару місяців тобі буде 26. Корпорація набирає інтернів до 25 років включно. Це останній шанс. Подумай над цим, — і Кейт вимкнула зв'язок.