Ніру

Частина 4

Земля, головний офіс корпорації

Пальці Кейт якось мимохідь торкнулися скронь. Дівчина думала. Думала, що тут можна зробити. Час, брат, шанс вислизали з її рук. Чому ж він такий впертий?

— Нам потрібно йти.

Кейт підняла голову і глянула на Лі, свого чоловіка, котрий у білій формі ледь не зливався з теж білою стіною її кабінету.

— Знову він? Облиш.

— Не можу, — вона обернулася до нього і рвучко підвелася. — Уявляєш, він спеціально ходив до банку, щоб заборонити будь-кому сторонньому оплачувати свої рахунки. Я дізналася про це сьогодні, коли транзакція не пройшла.

Дівчина зміряла кімнату роздратованими кроками, але це мало допомогло.

— Ти надто його опікаєш, — похитав головою чоловік.

— Він мій брат, Лі! Останнього разу, коли Шон вчасно не заплатив за користування Ніру, та почала йому показувати рекламу. У голові. Ти ж знаєш як це робиться, коли ти займаєшся власними справами й раптом не бачиш і не чуєш нічого, окрім її реклами, — вона затулила долонею рота, намагаючись спинити власні слова, а разом з ними і спогади. — Він не такий як ми, Лі. Він...

— Зманіжений егоїст, котрий не думає як житиме завтра, бо в нього є для цього сестра, — чоловік обійняв Кейт за плечі. — Облиш його хоча б на сьогоднішній вечір, люба.

— В мене лихе передчуття, Лі. Лихе.

Чоловік уважно глянув у її очі, на ці стримувані сльози від того, що не можна втрутитися, допомогти, підстрахувати. Це ламало її. Він мусив щось зробити, хоча б заспокоїти.

— Коли у нього не стане чим платити за Ніру, обіцяю, що силоміць підключу його до якоїсь соціальної програми. Їх так багато зараз. Я щось придумаю, Кейт. Обіцяю. Та і Ніру пригляне за ним.

— Дякую тобі, — дівчина опустила очі, а потім прошепотіла ще раз "дякую" тій, що завжди слухала.

Обіцянка наостанок блимнула далеким світлом у вікні витонченого скляного хмарочоса, де стояли в обіймах двоє, Кейт та Лі. Вогник говорив надією, проте самотність зорельоту Шона шепотіла страхом.