В тіні Сонця

Серце Арри

Таймер на пульті відлічував останні секунди. Три... Два... Один... Невидима рука притиснула дівчину до спинки крісла.

- Ікар прискорюється — зраділа Кріс, — цей плазмовий вихор скоро сам потихеньку винесе нас із небезпечної зони. А ти казала, що буде трясти і...

Сильний поштовх зліва перервав монолог астронавтки, вона мало не прикусила язика і, коли б не ремені, точно вилетіла б із крісла. Не встигла й оговтатись, як новий удар знизу повернув-втиснув її назад. Вогняна стихія жбурляла Ікар мов порошинку ні на мить не припиняючи спроб витрясти нещасну дівчину з крісла. Кріс вчепилась в підлокітники, зціпила зуби, схилила голову до грудей, як навчали її інструктори в академії.

Скоро... все припиниться... Ікар витримає... Треба... трохи зачекати... Ще... трохи...— намагалась подумки заспокоїти себе.

Раптом приглушений звук удару наповнив каюту, за тим ще і ще. Здавалось, що хтось б'є гігантським молотом по корпусу Ікара. Ще удар і вслід за тим скрегіт металу. Дівчина заціпеніла з жаху. Згадались розповіді тата про древніх супердраконів, що могли літати в міжзоряному просторі. І там наздоганяли та роздирали космічні кораблі втікачів.

Це вигадка... Цього... не... може бути... Є... ж... логічне пояснення.

- Арро... Що це?...

- Це наш "врятований" — голос Арри, не дивлячись на удари звучав рівно, — не витримало декілька кріплень, і тепер його носить по паливному відсіку.

- Це... небез... печно?... — слова переривались через постійні поштовхи

- Ні нам, ні Спектруму ніщо не загрожує, він досі в м'якій захисній термокапсулі.

- А скрегіт?...

- То залишок щогли, він дряпає по стінах, але хоч якоїсь значної шкоди Ікару це не заподіє — заспокоїла Арра дівчину.

- Ти добре тримаєшся, сестричко. Все буде гаразд. Ми ще погуляємо на твоєму весіллі.

Кріс усміхнулась. Як приємно все-таки мати старшу сестру, навіть якщо вона — комп'ютер.

Тривожний сигнал розігнав приємні думки. Монітори пульта управління Ікара миготіли червоними та помаранчевими індикаторами, що мали попередити очевидно про якусь небезпеку, але через постійну тряску роздивитись на що саме вони вказували було неможливо.