Кленовий лис

Глава 40 Кінець

  Дівчина проснулась від сильного стуку. "Хто ж посеред ночі стукає?" Відкривши сонно очі вона зрозуміла що стукали не у двері, а у вікно.  "Стоп що...." Кров почала пульсувати. Кіра акуратно глянула у вікно і побачила стару жінку, яка прислонившись до вікна наблюдала за дівчиною. "Що за хрень? Може вона хвора? ця жіночка явно не в собі."  Очі на хвилинку закрились, а відкривши їх ця похилого віку жінка стояла навпроти неї. "Що за хрень, може я сплю?" Дівчина попробувала поворушитись, але нічого не вдалось, тіло неначе оніміло. "Точно, це сонний параліч, такого ж в реальності відбуватись не може."

—А якщо я тобі скажу що вся реальність це всього лиш фантазія твого мозгу, і насправді все, що тут відбувається видумка. — Сказала жіночка.

 Дівчина знову попробувала поворухнутись, але не могла, і заговорити також не змогла. "Хто ти і що тобі від мене потрібно?".

—Кіра, я провідник з світу живих в світ мертвих, ти задовго засиділась у своїх фантазіях, я тобі дам шанс вернутись в реальність в тебе є рівно п'ять хвилин щоб втекти та заховатись, не встигнеш підеш зі мною в світ мертвих, якщо я тебе знайду те саме, а ось якщо тобі вдасться протриматись до світанку я тебе залишу в світі живих. Жіночка костлявою рукою витягнула годинник та клацнула пальцями. В цей момент дівчина змогла ворушитись і швидко вибігла з кімнати. "Ховатись в будинку немає сенсу, потрібно бігти туди, де вона мене не знайде". Дівчина швидко вибігла з будинку у напрямку лісу. "Це все сон, мені потрібно тільки проснутись."  Кіра дібралась до мосту і швидко перебігши його вона побачила стежку, яка вела в глубину лісу. Серце нестерпно швидко колотилось, здавалось неначе воно ось ось випригне з груді. Вона бігла по стежці не озираючись по сторонам все швидше і швидше. Ліс все більше згущувався, а стежка дедалі зменшувалась, з часом її взагалі не стало. Несподівано вона почула як хтось сказав у її голові.

— Час вийшов.

 Зрозумівши це Кіра швидко заховалась за кущі. Вона замітила невеличку яму, в якій можна було заховатись, тим більше її закривали кущі. Заховавшись там дівчина  задумалась. "Якщо це сон, то він максимально реалістичний, я ще хочу пожити, навіть якщо це не на яву ризикувати неварто."
 Кіра пролежала так приблизно годину, як тут почала якийсь шурхіт. Серце завмерло і вона затримала подих. 

— Я надіюсь ти добре заховалась, не думаю що тобі захочеться попасти в світ мертвих так рано.