Гаррі Северус Снейп

Розділ 2. Несподіваний похід

Гаррі забіг в дім з листом в руках.
- Тітко Петуніє, завтра мене забере друг, і я поїду на все літо! - хлопчик дуже радів, що йому більше не доведеться залишатися тут. Нарешті на нього чекає справжнє літо.
Петунія байдуже глянула на племінника і кивнула, хоча в душі вона також раділа, що Поттер поїде.
Піднявшись до кімнати, Гаррі зібрав валізу, одяг піжаму і подивитися на себе у дзеркало. Дивно, але у нього збільшився ніс, і зріст став більше. "Дива та й годі" - подумав хлопчик, але був такий щасливий, що йому було байдуже до зовнішності. Засинаючи, Гаррі думав про те, як літатиме на мітлі, веселитиметься з братами Візлі. Так що цей серпень мав бути дуже веселим.

Вранці Гаррі розбудив стук у двері. Він наче слон спустився по сходах і підбіг до дверей. Того, кого він побачив на порозі, Гаррі волів не бачити взагалі. Чорна мантія, сальне  волосся і погляд, від якого тремтять всі учні Хогвартсу.
- Пр-професоре Снейп, - хлопчик похитнувся назад. Він сумнівався, що у зіллєвара можуть бути добрі наміри.
- Не знала, що у тебе є син, - Петунія фальшиво посміхнулася.
Снейп на секунду завмер, а потім до нього дійшло.
- Містер Візлі не мій син...на щастя. Я проведу містера Поттера на алею Діагон, а потім приведу сюди, - Снейп почав роздивлятися сина. Щось у ньому змінилося. - Збирайся, Поттере, чи ти в піжамі підеш?
Гаррі забіг у свою кімнату і ледь не розплакався. Невже, замість гратися з Роном, він піде по покупки зі Снейпом. "Ні, не піду нікуди! Залишаюсь тут!" - хлопчик ліг на ліжко, взяв якусь книгу, аби відволіктися, і вирішив чекати на приїзд Рона.
- Ти тут заснув, Поттере, чи як?! - Снейп зайшов у кімнату сина і озирнувся. Видовище, м'яко кажучи, не найприємніше. "Могли б і кращу кімнату йому дати. Обов'язково скажу Дамблдору". - Поттере, я ж сказав, збирайся! Ми йдемо на алею Діагон. - Снейп зрозумів, що з сином йому буде непросто.
- По мене повинен приїхати Рон, - тихо сказав Гаррі.
- Він не приїде. Замість нього я. - лагідно сказав Снейп. Нумо, вставай. Я чекаю внизу. І можеш поквапитись, мені не дуже приємне товариство твоєї тітки. - Снейп зачинив двері.

- А де Рон? - спитав Гаррі, коли вони ішли алеєю Діагон.
- Містер Візлі поїхав із сім'єю до Румунії, - спокійно відповів Снейп, що було для нього рідкістю.
- Але він вчора написав, що забере мене сьогодні, - Гаррі вирішив випробувати терпіння Северуса.
- Вибачай, але я не лізу в особисті справи сімейки Візлі, - з усмішкою сказав зіллєвар. - Ти гроші взяв?
- Я подумав, що ми візьмемо в Ґрін...
- У мене обмаль часу, - збрехав Снейп. Насправді, йому просто не хотілося їхати на вагонетці, його завжди на ній нудило. - Але я розраховував на твою безвідповідальність, тому взяв свої.
"Свої?! Снейп здурів, чи що? Він витрачає на мене свій час, гроші, хоча зовсім недавно ненавидів мене." - подумав Гаррі і його погляд сковзнув по ятці з солодощами, Снейп це помітив.
- Тримай 2 галеони, купи собі солодощів.
Гаррі завмер, подумавши що це чергове знущання професора, котрими він мусив хлопчика весь минулий рік. "Мабуть, вони підроблені...або вибухнуть у мене в руках" - подумав хлопчик, тим паче він і не хотів їсти цукерки.
- Візьми...швидко! Я поспішаю, ти не зрозумів? - уже лагідніше сказав Снейп.
Хлопчик слухняно взяв гроші й купив собі дуже багато цукерок.
- Я потім поверну, - винувато сказав Поттер.
- Ні! - гаркнув Снейп.
У всіх магазинах зіллєвар купував все сам, а Гаррі просто стояв поруч; пакети ніс сам, за великим рахунком, хлопчика взагалі можна було з собою не брати.
Увечері, повернувшись на Прівет Драйв, Гаррі довго роздумував. Він думав, що сталося зі Снейпом, звідки він знає Петунію. У хлопчика було дуже багато питань. А найобразливішим було те, що він зараз не у теплому домі Рона, а у гидких Дурслів, які завтра змусять його працювати в саду.