Доля погралася мною.

Вона моя власність!

Міран та Реййан нарешті почали працювати, Реййан слухала його і виконувала все. Але іноді і Міран дослухався до Реййан. Після тяжкого дня, вони пили каву.
-Не втомилася?
-Ні, ця робота для мене задоволення.
-Гарну я собі конкурентку вивчив.
-Не треба, я сама вчилася.
-Не сперечайся. Я багато чому тебе навчив.
-Угу, багато. А можна питання?
-Давай!
-Нащо тобі це все? Нащо ти сюди приїхав? Ну точно не через проект. Тобі щось треба.
-Треба. І про це ми поговоримо, тільки поїдемо звідси.
-Куди?
-Їдь за мною. -вони вийшли. Відправилися і приїхали на галявину.
-Кажи, що треба!
-Я хочу викупити його офіс. Зробити там свою долю.
-Ха, я так і знала! І скільки?
- Сто мільйонів доларів.
-Скільки?! Ти дуже багатий бачу... він би погодився продати свій сарай і за мільйон!
-Я грав на випереджування. Але він поставив мені умову.
-Яку?
-Одна людина повинна дати дозвіл.
-Яка?
-Ти. -реййан здивувалася.
-Я?!
-Так, він тебе дуже цінить. Реййан, я давно хочу з тобою поговорити. Він сказав домовитися, щоб ти не знала про гроші. Але ж я тобі брехати не можу. Я планував жити тут, подалі від великих міст, займатися цим містом. Тому, я прошу тебе. Дай дозвіл.
-Тобто, від мене залежить твоя доля?
-Можна і так сказати.
-Ха, а те, що багато людей без роботи залишиться, тебе це не хвилює?! А те, що ця компанія, популярна компанія, зникне, тобі все одно?
-Не популярніша за мою. І скажи відразу, ні. Бо після того, що між нами було... ти звісно не даси дозвіл.
-Чому ж? Я подумаю. Дивлячись, як ти себе поводитимеш!
-В якому сенсі?
-Поводь себе стримано, подалі від мене і тоді отримаєш ти свій бізнес!
-Реййан, я тобі казав, що ти хитра як лиса.
-Казав.
-Ти найгірша із всіх моїх колишніх!
-А це ти кажеш вперше. І знаєш, ти хоч єдиний колишній, але теж, найгірший!
-Ну хоч в чомусь наші смаки зійшлися.
-Так.
-Угу. Їдемо?
-Куди?
-Додому. Я до себе. А ти до коханого.
-Ревнуєш?
-Дуже. Як он ту білку. -він вказав на дерево, по якій стрибала білка. реййан зраділа як дитина. Міран посміхнувся.
-А дитинство в тебе не зникло. Хоч вже 30 років, але ти та сама маленька Реййан.
-Маленька Асланбейка. -нагадала Реййан.
-Ні, ніколи нею не станеш! Ти маленька Аксойка. Звучить так собі, я згоден, але це твій вибір.
-Угу, я дуже співчуваю твоїй дружині!
-Так?
-Угу.
-А я вже співчуваю твоїй дитині, яка має такого батька, і таку матір.
-Хаха! -міран сів в машину і поїхав. Реййан розлютилася.
-Бовдур!
На наступний день, Міран та Реййан разом знайшли до кабінету. Вони весь час працюють. Мірану стало цікаво, що вона вирішила з приводу продажу.
-Реййан, що ти вирішила?
-Я ж кажу, треба цей цемент, бо..
- Я не про це.
-А про що?
-Про продажу.
-А ну так. Я ще думаю.
-Якою ж ти стала...
-Якою? - вона підійшла до нього.
- Ти стала впертою, хитрою, сильною і..
-І?
-Вітряною.- Реййан засміялася.
-А ще... дурепою.. справжньою. -отримав дуже сильний ляпас.
-Ким?!
-Я пожартував.
-Припустимо. Але це ти мене такою зробив!
-М? Яка честь... -до кабінету зайшов Азат.
-Кохана.
-Любий, ти, що тут робиш. Де Мелек?
-Вдома, з Едою. Я заїхав за тобою. Ти ж без машини.
-Так, дякую за те, що завіз мою машину, і приїхав. - в цей час зайшов Фират і помітив як Міран передрязнує їх.
-Привіт, Реййан.
-Привіт. - Міран здивувався.
-Фират? Ти, що тут робиш?!
-Ебру захотіла приїхати, ось я тут.
-Ясно. Тоді скажи, як архітектор, краще ось цей цемент чи цей?
-Ммм. Цей. -він вказав на цемент, який вибрала Реййан.
-Ця.. і Реййан так каже.- він глянув на них і закатив очі.
-Не ревнуй.- промовив Фират.
-Я не ревную! Пані Реййан, вас довго чекати?
-Ні, я вже їду.
-Тобто?!
-Я їду додому. Завтра продовжимо.
-Ну звісно, їдьте до дитини.
-Угу.
Реййан та Азат вийшли. Фират почав.
-Ти ревнуєш її...
-Ти помиляєшся. Для того, щоб ревнувати потрібно кохати!
-Ну так. Тоді від чого в тебе таке ставлення? Ти ж весь на зводі! - міран трішки промовчав, потім посміхнувся і сказав.
-Вона моя власність!- майже крикнув він. Фират від такого тону голоса, аж відкрив очі.
-Ніхто не має права до неї чіплятися. Вона моя! Моя жінка! Це ніхто не змінить, ні її чоловік, ні її дитина! Тепер второпав?!
-З тобою страшно знаходитися в одній кімнаті. Ти страшна людина, Міран!
-А мені подобається таким бути! В тебе все? Я додому.
-Я також.
Фират не міг прийти в себе після його слів і підійшов до Ебру.
-Міран геть збожеволів!
-Чому ти так вважаєш, любий?
-Він мені сьогодні сказав, що Реййан його власність. Це нормально?
-Ні, звичайно. Вона ж не річ. А чому він так сказав?
-Я помітив, що він ревнує її до Азат.
-Це означає, що він не зізнається собі, що кохає її досі. Після всього, що сталося, це зрозуміло. Тому він так тобі сказав. Не бери до голови.
-Ти права, як завжди!
-Краще поспілкуйся з донькою!
-Давай!
Він підійшов до її живота і почав спілкуватися, Ебру сміялася.