Доля погралася мною.

Таємниця...

Вранці Реййан прокидається і цілує Мірана.
-Мм.. я так засумував за тобою. За твоїми поцілунками...за твоїми ласками...
-Я також. 
-Сподіваюся, завтра наступило?
-Тобто? Ти про що?
-Я про це. -він ліг на неї і поцілував. Вона засміялася. Після цього впав на живіт.
-Ай.. Реййан..мм...всю спину мені подряпала. 
-аххах, ти сам так хотів.
-Оф.. як буде переді мною сто жінок, я тебе впізнаю, бо ти дряпаєш спину, не по дитячому. Ай... -реййан сміялася.
-Це була помста тобі. ВСе. Нам час на роботу.
-Стояти. -він затримав її, і ліг на її груди.
-Ай, міран..
-Я обережно. Що ти подумала, над моєю пропозицією?
-Ти про купівлю?
-Угу.
-А, от чому ти спиш зі мною. -вони засміялися. -Звісно згодна.
-Правда? Моя ти люба... дякую.
-Будь ласка. Треба вставати.
-Ні... -захникав Міран. - ти ж якусь таємницю хотіла мені сказати.
-Я думала після роботи.
-Ну ок. Як хочеш. Встаємо!
Вони їдуть. Реййан телефонує Азату.
-Я так розумію, повинен бути тихим, як коханець.
-Міран... ало, азат. Привіт.... я.. у Еди. -міран засміявся. -Завезеш Мелек? Дякую. Я буду ввечері. Угу... -поклала слухавку.
-Я Еда Асланбей. Звучить... -Міран усміхнувся. 
-Міран... що я мала сказати?!
-Що ти з Міраном. З коханим. Чи ти не хочеш з ним розлучатися?!
-Хочу...
-Чому так сумно, невпевнено?
-Не маніпулюй мною!
-Я не маніпулюю тобою! Я просто хочу знати.Чому не кажеш?
-Бо не знаю як сказати.
-Я тобі підкажу. Азат, ми розлучаємося. Береш речі і ласкаво просимо.
-Це не так легко! Документи, суди... треба ж хороші стосунки залишити.
-Ну так... а нащо з ним хороші стосунки зберігати? Щоб елементи платив? Не хвилюйся, я взмозі вас прокормити!
-Не нервуй!
Вони приїхали, попрацювали. Акина не було, тому Реййан не повідомила, що згодна. Вони приїхали на місце, де пробачили одне одного.
-І? Приїхали. -промовив Міран.
-Я бачу...-відповіла Реййан.
-Чого сидимо? -вони вийшли. -Ну, кажи!
-Я не знаю, як тобі це сказати.
-Якось скажи. Що за таємниця?
-Ти мабуть... ні, точно образишся на мене, будеш ненавидіти. Бо я так і зробила б.
-Прошу не тягни. Скажи прямо.
-Я...оф.. як же це тяжко. Давай пізніше.. -вона хотіла піти.
-Ні... кажи! -він затримав її. Потягнув за руку, між ними були міліметри. -Зараз такий момент, я хочу тебе поцілувати. 
-Міран..зараз.. -вона відійшла.
-Ця, тоді кажи!
-Коротше... тоді... оф.. з чого почати?
-Реййан, така інтрига вже! Мені страшно!...
-Пам'ятаєш, ти завжди хотів донечку.
-По больному... І? І зараз хочу.
-А я боялася. Боялася, що народжувати це боляче, а раптом в нас не складеться, що і вийшло. А дитина залишиться.
-Так..і? В чому таємниця?
-І... і... є шанс, що ти маєш її.
-Нічого не розумію.
-Тоді...
-Реййан, скажи прямо! 
-Так, ти правий. Кажу прямо. П'ять років назад я дізналася, що... от...і вийшла за Азата і... народила Мелек... але..
-Реййан, ти себе чуєш?Добре. Добре, давай потім скажеш.
-Мелек наша донька! -реййан викрикнула це і замовкла. - Твоя... я вийшла тільки за Азата, щоб на мене пальцем не показували. Навіть батьки не знають цього... Про це знають тільки я, Азат і Еда.-вона видихнула.  
-Що?.. 
-Я... ніколи б не зрадила тобі... точно не народила б дитину від іншого... -вона опустила голову.
-Реййан... ти в своєму розумі?! Чого ж ти мовчала?!
-Ти зник, Фират також. Кому казати?! Де тебе шукати?! Я хотіла найти тебе тоді, поговорити, та тебе немає! Зник! Я збиралася тобі сказати колись, бо Мелек ніколи не рахувала його за батька. Я...
-Уф!-міран приходив в себе.
-Я... сказала їй, що ти поїхав, я не знаю куди, але ти скоро повернешся.
-Тобто ти хотіла мені колись розказати про Мелек. Так?!
-Так.
-Чому не сказала тоді, в перший день?! Чи якби ми не помирилися, я і не знав, що в нас є дитина?! Реййан, ти при своєму розумі?! Чи геть з глузду з'їхала?
-Пробач... я...
-Тихо! Мовчи!-він пішов до машини. -Ти просто постав себе зараз на моє місце.. добре?! А поки ти тут, я поїду..
-Куди?
-Подалі від тебе! -він сів в машину і поїхав. Реййан заплакала.
-Дурепа... оф!!!
Міран їхав і заспокоював себе. В його голові спливали різні спогади. 
*-Я хочу донечку.
-Чому саме її?