Я залишу світло увімкненим

Частина 1

    Пітер тупцює біля дверей у вітальню ще пару секунд, перш ніж вона відчиняється, а прямо на порозі його зустрічає чоловік, що широко посміхається, розкривши руки.

— А ось і...

— Я весь холодний від снігу, — швидко лепече він та уміло уникає обіймів, звично вивернувшись під небаченим кутом і одним кроком зайшовши за чужу спину. - Там хуртовина просто кошмар!

— Ось завжди ти знаходиш виправдання, — бубонить невдоволено Старк, з ніжною іскрою на дні очей, спостерігаючи за тим, як підліток починає струшувати сніг з червоної в'язаної шапки, яка, нехай і трохи велика йому, зате була подарована особисто мільярдером. - Невже ти не зустрів Пеппер? А то я не можу повірити, що ти прийшов без чашки гарячого чаю.

- Це не виправдання, а правда, - копіює у відповідь Паркер, щоки якого червоного кольору, а на віях застиг іній, який він спробував зморгнути, але досяг лише злиплих вій. Була в його суперсилах одна важлива проблема - взимку він дуже швидко замерзав, а зігрітися не міг, навпаки, дуже довго. Містер Старк, дізнавшись про це, не упускав можливості зворушитися хлопцем, який був одягнений зверху до низу всім, чим завгодно, що могло допомогти зігрітися, однак, коли Пітер почав ображатися навіть на невинні жарти в дусі «Гей, малюк, тобі треба бути трохи гарячіше», припинив. - І ні, я її... бачив. Вона сказала, що можливо, прийде завтра, аби поговорити з тобою.

- Все ще сердиться на мене? - З розумінням зітхає чоловік, чия колишня дружина з часом все далі і далі віддалялася від нього.

Пітер на секунду завмирає.

- Ні, вона просто... - велика затримка. - Зайнята з Морган. Скоро Різдво таки. Ти ж... прийдеш?

Тоні кидає швидкий погляд на кинуте креслення нового костюма Людини-Павука прямо на столі, перш ніж чесно відповісти:

- Якщо ти прийдеш, то і я також, Павучок.

Ще декілька секунд спостерігаючи за тим, як Пітер, нічого не відповівши на минулий коментар, все ще зтряхує вже з усього себе сніг, чоловік зітхає та підходить ближче.

- Горе ти моє, а рукавиці хто зніматиме? - цокнув той, на що Паркер тільки здивовано моргнув і машинально продовжив струшувати сніг, що вже давно зник, з шапки. Старк одразу ж закотив очі і простяг руку. - Дай сюди.

Пітер, насупившись і ще деякий час розглядаючи чужу широку долоню, вже мовчки почав простягати шапку, але раптом, ніби одумавшись, зупинився, щоб покласти її на стіл, що стоїть неподалік. Рукавички майже відразу ж були акуратно покладені туди.