— Будинок розпусти в самісінькому серці Мондстадту, під носом у Великого Магістру... — співрозмовник похитав головою. Ідея йому явно була до вподоби, але він не поспішав погоджуватися. — Щоб викинути подібне, потрібно бути або безумцем, або генієм.
Ділюк стримано посміхнувся й заперечив:
— Всього лише любити Мондстандт і хотіти, щоб його жителі мали право на завдоволення своїх природніх потреб. Все ж ми говоримо про місто свободи, чи не так? — голос його звучав тихо и вкрадливо, хоча в жилах від ненависті й закіпала кров... ні, від огиди. Ненависть — надто сильне почуття, щоб нагороджувати ним негідників, один из котрих зараз сидів у кріслі навпроти й ліниво потягав благородне, навідміну від себе, вино. На губах його грала весела посмішка.
— Цікаво, як по-різному люди це трактують. Адже, здається, з цим лозунгом влада влаштовує облави й проводе просвітницьку діяльність з населенням, закликаючи відмовитися від експлуатації людей, — полум'я в каміні на мить спалахнуло дещо яскравіще. Ділюк розсміявся. Йому необхідна була пауза перш ніж продовжити цей діалог, інакше він скінчився б вбивством прямо зараз, а для цього поки що рано.
— В такому випадку їм слід заборонити будь-яку діяльність, котру можна продати, й самоліквідуватися, інакше це також експлуатація, — він кинув погляд на годинник. Сміх, що прозвучав у відповідь, був надто відразним, цього не можна було витримати ні хвилини більше. — На жаль, мені час іти, пане Того. Багато роботи. Я прийду тринадцятого числа, як ми і домовлялись, щоб обрати "товар" для своєї таверни, — вже біля самих дверей, потискаючи руку господареві й обмінюючись люб'язностями, він наче раптом згадав. — Ах, ще ось що, звичайно, наші домовленності повинні лишитися в повному секреті навіть в межах вашого... бізнесу. Адже ви знаєте, ворон ворону око не виклює, але лише до тих пір, поки їм не доводиться ділити горіх. Інакше кажучи: мені буде складно усувати ваших конкурентів і протегувати вам, якщо про мене зі знанням як то робити пустят хоча б один ганебний слух.
Вулиця зустріла майстра свіжістю морозного повітря та снігу, виблискуючого в світлі дворових ліхтарів. Це все різко контрастувало з удушливою атмосферою розмови, що Ділюк мав щойно і він насолоджувався цим, тому не поспішаючи побрів до винокурні замість того, щоб скористатися неподалік розташованим порталом. Хотілося в прямому сенсі провітритися, а потім добре вимитися. Внутрішній голос підказав, що в крові.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій прекрасний сер
FanficІсторія шляху від безпорадності до впевненості і рішучості; від презирства до здорового кохання; від обов'язків та боргу до своїх власних бажань. Борделі на околицях Мондстадту плодяться, як гриби після дощу, незважаючи на завзятість, з якою лицарі...
