Смерть прийшла до Великої бібліотеки, як тільки ніч опустилася на Саммершал. Вона прибула у своєму екіпажі. Елізабет стояла на подвір'ї й дивилася, як запряжені коні тягнуть віз і гримлять дикими очима крізь ворота, викидаючи піну з рота. Високо в горі на вікнах вежі Великої бібліотеки спалахнув останній захід сонця, ніби вогонь охопив всі її кімнати всередині. Світлові довелося швидко відступити, стискаючись вгору, відтягуючи довгі тіні від ангелів і горгуль, які охороняли залиті дощем парапети бібліотеки.
На борту карети, коли вона з гуркотом зупинилася, засяяла позолочена емблема: схрещене перо й ключ - символ Колегіуму.
Залізні грати перетворили задню частину карети на тюремну камеру. Хоча ніч була прохолодною, Елізабет відчула, що її долоні змокріли.
- Скрівенер! , - гукнула жінка біля неї, - В тебе є сіль? А твої рукавички при тобі?
Елізабет поплескала шкіряні ремінці, що перехрещували її груди, намацуючи мішечки, які висіли на них, невелику жерстяну каністру з сіллю, що висіла на її стегні.
- Так, Настивнице.
Їй не вистачало лише меча. Щоб отримати його вона повинна стати хранителем, після багатьох років навчання в Колегіумі. Мало хто з бібліотекарів зайшов так далеко. Вони або опускали руки та здавалися, або загинули.
- Чудово. - Наставниця зробила паузу.
Це була елегантна жінка з крижано-блідими рисами обличчя, червоними, як полум'я волоссям і віддаленим поглядом. Шрам проходив через все її обличчя, він йшов від її лівої скроні аж до щелепи, зморщував її щоку та постійно відтягував один куточок її рота вбік. Як і Елізабет, вона носила на грудях шкіряні ремінці, але під ними була уніформа наглядача, а не мантія учня. Світло ліхтаря відблискувало на латунних ґудзиках на її темно-синьому пальті й сяяло від начищених до блиску чобіт. Меч, підперезаний на її боці, був тонким і звуженим, а наверші блищали гранатово-красні камені.
Цей меч був дуже відомий у Саммершалі. Його називали "Демоновбивцем", і сама Наставниця використовувала його у битві проти Малефікта, коли їй було лише дев'ятнадцять років. Саме тоді вона отримала шрам, який, за чутками, викликав у неї нестерпний біль щоразу, коли вона говорила. Елізабет сумнівається в достовірності цих чуток, але це виявилося правдою, Наставниця ретельно підбирала слова і, звичайно, ніколи не посміхалася.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чаклунство шипів на українській мові
FantasyАнотація Усі чаклуни злі. Елізабет знала це, доки вона щось знає. Вихована, як покидьок в одній з Великих бібліотек Аустермера, Елізабет росла серед знарядь чаклунства - магічних гримуарів, які шепочуться на полицях і брязкають під залізними ланцюга...
