Розриваючи петлю

Життя Вілла після знайомства з Ганнібалом здавалося йому циклічним. Вони взаємодіяли, підходячи все ближче один до одного, доки не наступав пік. Нічим хорошим для Грема він не закінчувався. Суцільні каліцтва, як моральні, так і фізичні. Цього разу профайлер пообіцяв собі більше не розпочинати новий виток. Достатньо. Цього разу все має закінчитися інакше.

Дракон був небезпечний. Небезпечний не тільки для Ганнібала та Вілла, але й для інших. Ті, хто стали Грему сім'єю, вже побували його мішенню і дивом вижили. Він сумнівався, що повернеться до них і зможе жити тим самим спокійним і розміреним життям у глушині, але почуття обов'язку перед дружиною та пасинком залишалося. Вілл повинен був битися з Долархайдом на боці Лектера.

Саме так виправдовував себе Грем, насолоджуючись тим, як витікало життя з тіла Дракона. Кров красивою калюжею розтеклася під нерухомим тілом, що у світлі місяця виглядало як чорні крила.

Ганнібал простягнув Віллу руку і той прийняв її, спираючись на чоловіка.

- Бачиш, це все, чого я хотів для тебе, Вілл. Для нас, — каже Ганнібал і зустрічається з ним поглядом.

— Це прекрасно, — голос Грема тремтить, як і його посмішка.

Він розуміє, що це кінець. Кінець чергового циклу. Те, що зараз відбудеться або розірве цю нескінченну низку повторень, поклавши їй кінець, або запустить новий виток.

Від океану віє холодним солоним вітром і Вілл тісніше притискається до гарячого тіла Ганнібала. Зараз треба вирішити. Адже він обіцяв собі.

Очі Лектера випромінюють умиротворення та безмежне кохання. Зараз він відкритий перед Віллом, як ніколи. Він буквально у його руках. І профайлер робить свій вибір, він стискає чоловіка у своїх обіймах, заплющує очі і провалюється у пітьму.

Мить, що відокремлює його від задуманого, нагадує політ стріли, який вже не можна зупинити. А потім він занурюється у вируюче і обпалююче. Тіло на мить охоплює паніка, але він намагається розслабитись, розуміючи, що сам прийняв це рішення. Він дозволяє цьому повністю поглинути себе, повільно віддаючись потоку.
Від нестачі повітря він починає задихатися, сльозяться очі. Вілл вирішує відкрити їх і подивитися, що накоїв.

Ганнібал дивиться на нього. Здається, він весь час дивився, жадібно, вивчаючи кожну дрібну зміну на його обличчі. Сльозинки, що виступили, він витирає зі щік Грема і перериває їх тривалий поцілунок. Дивиться запитально, тримаючи обличчя Вілла у своїх долонях. Той намагається перевести дух, не відводячи погляду.

Ганнібал дбайливо проводить великим пальцем по закривавленій щоці і м'яко посміхається. Серце Вілла болісно стискається від цієї ніжності. Нарешті він зробив правильний вибір.

Він знову цілує Ганнібала, цього разу з розплющеними очима. Відчуття з новою силою поглинають його, ніби він поринає у води Тихого океану. Зіниця повністю затопила райдужку і очі Лектера здаються дикими і буйними. Вілл упевнений - зараз у нього такий самий погляд. Йому давно варто було припинити боротися із самим собою.

- Тепер ти вільний, - шепоче Ганнібал.

Вілл лише киває та посміхається.