Навічно

Труднощі, які потрібно пройти, щоб стати щасливими.

- "Дякую за твою щиру допомогу! Пробач, що тобі дістався такий зіпсований чоловік, який навіть не може захистити себе на полюванні, - напевно, тут потрібно було зупинитися, можливо, все ж таки так, але емоції били в край і стримати їх було неможливо, - я говорив до цього, що сам впораюсь, без твоєї підмоги. Ти мені не потрібен! Навіщо тільки повернувся, краще би взагалі не перероджувався, якщо настільки слабкий. Ти не почув мої слова?! ЗАБИРАЙСЯ!"
Прокричавши ці слова, Вей Їн затих і завмер. Тільки тоді до нього дійшов сенс сказаного, шкода, що все вже було проговорено і повернути неможливо. - "Лань Чжань", - тремтячим голосом звернувся він до свого чоловіка, на якого було просто страшно поглянути. Його завжди, ніби безкровне обличчя, побіліло настільки, що стало походити не на благородну блідність, а на зовнішність покойника. Ледве помітно почали трястись руки. Вираз обличчя став кам'яним, ніби нефрит. Інші люди би сказали, що нічого не змінилося, як був холодним куском льоду, таким і залишився, але Вей Їн не "інші люди", він зміг помітити, як погасли рідні очі, а губи затремтіли, неначе від холоду.
- "Достатньо, я почув твоє бажання", - проговоривши ці слова, Лань Чжань повернувся і швидким кроком, неначе бігом, вилетів з ханьши.

***

В голові крутились фрази його коханого. Важко повірити, що він справді цього бажав.
- "Наскільки йому було погано зі мною, я справді настільки жахлива людина.?.."
Його найбільша боязнь, стати подібним на свого батька, схоже стає реальністю. Хоча образа, за сказані слова свого чоловіка, й існувала, але відчуття провини та безнадійності були сильнішими і не могли заглушитись нічим. Десь там, на відлунні свідомості, були думки, що все сказане було на емоціях та не має нічого спільного з правдою, але на жаль, вони не змогли дійти до збудженого і наляканого розуму.
***
- "Що я наробив, що я наробив, кретин, остолоп. Як можна бути таким бовдурем?! - кричав Вей Їн в пустоту кімнати, - як можна було йому це сказати, знаючи, що він пережив і як він кожне слово сприймає близько до серця", - все мовив і мовив, тремтливим голосом Вусянь.
- "Я не хотів це говорити, в мене про це навіть думки не було, я тільки .. тільки".
- "Тільки що? - поставив він сам собі запитання, - хотів довести, що з усім впорається сам, показати своє незадоволення, через те, що той йому просто допоміг, вивести його на емоції? Молодець, тобі це вдалось, йди візьми перчик з полички."
- "Що тепер робити, мені ж не вдасться довести йому правду, не після таких слів", - намотуючи все десяте коло по кімнаті, говорив, шукав, як вчинити правильно, але вихід все ніяк не знаходився, і як на зло, людина яка могла би тобі в цьому допомогти, стоїть за дверима, які неначе кам'яна стіна, не зрушиш і не пройдеш крізь них.
Притулившись до стіни, він навіть не помітив, як повільно почав сповзати по ній вниз. Сльози лилися по його обличчю, замилюючи погляд. Важко прийняте те, що ти зробив боляче найдорожчій людині у свому житті, сам того не бажаючи.
- "Мені потрібно йому донести, що я справді відчуваю, - шепотів Вей Їн - пояснити, що тільки хотів перевірити свою силу, і тому мені не потрібна була його допомога".
- "Так чому ж я це зразу не пояснив, а вчинив таку істерику, неначе юне дівчисько", - витираючи сльози руками, проговорив Вусянь.
Довго можна шкодувати за вчинені дії, сказані слова, які вже не зміняться ніколи, але це не перемінить ситуацію, а навпаки переверне все в гіршу сторону. Потрібно знаходити вихід з будь-якої ситуації, наскільки безнадійною вона б не здавалась. "Зажди старайся досягнути неможливого", - фраза по якій жив і буде продовжувати жити Вей Вусянь, тому що: "Немає нічого неможливого, для того, хто живе за таким принципом, правда ж?".
- "Мені потрібно з ним поговорити. Ми ж не можемо через одну сварку розійтись, я і Лань Чжань стільки пройшли разом, що така дрібниця не зможе нас розлучити", - настільки набрався сміливості Вей Їн, що в той же момент хотів ринутись шукати чоловіка, але на секунду завмер.
- "А що якщо я відправляюсь на його пошуки, а він повернеться назад і побачить, що мене немає? - наляканим голосом проговорив він, - ні, краще тут дочекаюсь Лань Чжаня, скільки би часу мені б не прийшлось це робити, а то і справді може подумати щось не так". Прийняв таке рішення, хоча це і було важко, серце рвалось до коханого кожну мить, Вей Їн присів за стіл, взяв лист паперу і щось почав, не то писати, не то малювати.