Гілка глоду та лоза винограду

Розділ 1.

3 травня 1998 року.

У ранковий час небо було особливо прекрасне. Кожну хвилину воно змінювало свій відтінок, поступово перетворюючись з темно-синьої палітри на червоно-золоту. Всі небесні кольори гармоніювали між собою, і їх з легкістю можна було б ототожнити з кольорами гоґвортських факультетів. Передсвітанковий Рейвенкло, потім — ґрифіндорська зоря, навіть Гафелпаф міг би представитися яскравим сонцем, що пробивається крізь грозові хмари. Й лише зелений череп Слизерину більше ніколи не заплямує собою бездоганний небосхил.

Драко блукав зруйнованим замком і ніяк не міг визначитися, що ж відчуває. Його Лорд мертвий, але він ледь сумуватиме за ним. Скорбота через смерть — найірраціональна емоція, яка межує з безумством. А Волдеморт не приніс нічого в цей світ, окрім смерті. Тепер Мелфої залишились один на один зі зруйнованими ідеалами та скаліченими життями. Напевне, це відчуття правильніше охарактеризувати, як опустошення. Батька поряд із іншими Смертежерами неминуче чекає Азкабан, але, якщо пощастить, Чарверсуд змилостивиться над Нарцисою та Драко. Урешті-решт, він був неповнолітнім, коли вимушено став жертвою обставин, а мати ніколи не мала нічого спільного зі Смертежерами й не носила Мітку на лівому зап'ястку.

Сьогоднішній світанок не зачаровував своїм спокоєм, траурну тишу не порушував навіть спів пташок. У голові Драко все ще лунав тріумфальний вигук Волдеморта, який упивався смертю свого головного ворога. Ніхто не міг повірити в це, бо тіло Гаррі Поттера залишилося в лісі, проте всі відчули близькість завершення війни, хоча багато хто очікував зовсім інакшого результату.

Мелфой так і не зрозумів, що сталося. Він і сам відносив себе до тих, хто чекав перемоги Темного Лорда. Однак раптом, цілком зненацька, прямо під час його тріумфального некрологу, звідкись на одній нозі вискочив Лонґботом із срібним мечем засіяним рубінами, та відрубав голову Наджіні, а за лічені хвилини Волдеморт був повалений Мінервою Макґонеґел... і війна закінчилась. Так швидко, в одну мить на всіх учасників битви зійшла нова істина: більше немає сенсу боротися. Це кінець.

Останні декілька годин професори, які вижили, займалися підрахунком загиблих і тих, хто пропав безвісти. Так, ще до того, як Геґрід приніс тіло Поттера, Драко дізнався, що сімейство Візлів оплакувало тепер уже двох синів, а Герміону Ґрейнджер так і не знайшли. Ось такий печальний фінал казки про «золоте тріо», яке боролося на боці добра, пожертвувавши своїми життями заради світлого майбутнього магічного світу.