ЛІНА

Частина третя

Після університету я прийшла додому, а згодом і Ліза повернулася зі школи. Сьогодні вечором має приїхати батько, тому треба приготувати вечерю. Я звикла ще з дитинства до відсутності батька: він або до ночі на роботі, або у відрядженнях. Можливо через це мама і пішла від нас, бо втомилася бути одна з двома дітьми. Ми ніби-то не сім'я, а сусіди по кімнатам.

«-Привіт, Евеліно.- тато завжди називає мене повним ім'ям, іноді мене це бісить.- Я приїду десь через годину, може дві.

-Добре, ми з Лізою вже чекаємо на тебе.

-Які ж ви молодці, ти особливо. Евеліно, я дуже рідко тобі це кажу, але я тебе люблю... Ти всіма силами намагаєшся замінити сестрі матір, хоча сама її потребуєш.- мені дійсно дивно чути такі слова від батька. Ми ніколи не були близькими і тема «матір» в нашій сім'ї взагалі закрита.- Все, бувай, мені не зручно говорити за кермом.

-Я теж тебе люблю...»

Після цієї розмови я відчула неприємний осад на душі. Чого це він так зненацька сказав, що любить мене? Він ніколи цього не казав, доказував ділом. Викурила цигарку на балконі і через якийсь час пішла до сестри, у вітальню. Вона лежала на дивані і зацікавлено дивилась у свій телефон.

-З ким ти розмовляла пів ночі?- Я протягом ночі чула її бубоніння через стіну.- Ще й вранці не хотіла вставать.

-Ну яка різниця... з подружкою.

-Запам'ятай, я завжди бачу, що ти брешеш.- Ліза коли намагається відбрехатися, одразу чеше носа. Та й бігаючі очі теж її видають.

-З одним хлопцем, з паралельного класу. Але більше я тобі нічого не розкажу.

Зараз я себе дійсно відчула матір'ю, яка дізналася, що її маленька дочка вже виросла. Мої перші стосунки почалися як раз у віці Лізи, але вони ні до чого хорошого не привели.

-Головне, не повторюй моїх помилок.

-Це ти про що? У вас же з Максом все добре..

-Я тобі якось потім розповім.- я почула, що телефон на кухні почав дзвонити і пішла відповісти.

На дисплеї висвітився номер друга і колеги мого батька. Дивно.

«-Ало, Ліно. Я зараз заїду за тобою.- він говорив занепокоєним голосом, ніби боявся мені щось сказати.

-Що сталося?- я почала сильно хвилюватися. Сергій Вікторович не звонив би мені просто так.

-Твій батько потрапив в аварію, - руки перестали слухатися, я ледве тримала телефон в руках.- Він помер на місці...»

Я почула тихенький схлип позаду себе. Ліза все чула...

Я зовсім не думала про себе в цей момент, лише про сестру. Я обійняла її так сильно, як тільки могла. Витирала долонями її сльози, хоча у самої вже все лице мокре.

-Я поїду з тобою...- перше, що вона мені сказала через хвилин 20, коли я вже взувалася і збиралася виходити.

-Ні в якому разі, зараз прийде Макс, щоб ти не залишалася одна. Заспокійливе має скоро подіяти і ти може трохи поспиш.- Я боюсь їхати на місце аварії, не знаю, що побачу. А брати з собою Лізу я точно не буду.