Світанок по ту сторону стіни

Визволення стіни Роза

Я обіцяла Ервіну поговорити зі своїм загоном — я поговорила і, як могла, налаштувала їх на операцію. Це було нескладно. Кожен розумів важливість даної місії. Проблем виникнути не повинно було. Але ось хто налаштує мене, а?
Зараз я стою на стіні. Якщо чесно, то я вперше так високо піднімаюсь. Звідси простягається вигляд на простори цього світу і на частинку міста під нами. Від такого виду перехоплює дух. Хочеться розправити руки, неначе крила, підставити личко сонячному промінню і вітру…

— Правду говорила Єва, як в загоні.

Вітер злісно тріпав волосся, яке я не встигла належним чином привести в порядок. Потрібно заплести косу, поки є час. Вправно перебираючи волосся, я задумалась про людей, які живуть тут. Чи бачили вони щось окрім своєї вулиці, магазинів? Чи були вони далі цього місця? Вірогідно, ні.

Почувся наказ. Операція розпочалася. Кивнувши самій собі, зібравши впевненість, віддаюся тому знайомому делікатному почуттю, коли робиш крок у прірву і летиш. Я перша зістрибнула зі стіни і завдяки тросам акуратно приземлилася на одному з будинків.

— Гей, жирні туші, я тут! — Перебігаючи з місця на місце, кричала я пекельним істотам. На мої крики відразу збіглося кілька з них. А що, можу ще й пісню заспівати. Хоча в цьому не було потреби. Напевно, моє апетитне тіло цікавило їх більше.

Решта теж не сиділи склавши руки. Найкращим я назвала б у цій справі Конні. Хлопець висів на тросах і кривлявся перед титанами. Він був вище них на десятку метрів. Тож, хоч стрибайте, гігантики, цього хлопця вам не дістати.
Тут стало небезпечно, треба повертатися до решти. Тим не менш, у своїх силах я не так впевнена, як би мені того хотілося. Але повипендрюватися — це святе. Розбігшись, я випустила троси у конструкцію біля стіни. Напевно, раніше нею піднімалися караульні. За мить я вже була високо над землею, титанам мене не дістати.

— Клеррі, нам же сказали не ризикувати!  — невдоволено критикувала мене Єва. Вибач, подруго, я не можу сидіти на місці. Енергія так і била ключем. Я ж виспалася! Нарешті я таки зробила це! Я прокинулася не о пів на п'яту, як завжди, а аж о сьомій. Нашому дорогому капралу вранці було не до мене.

— Пробач, нічого не можу з собою вдіяти, — і я знову стрибнула. Цього разу я не планувала приземлятися на будинки, а лише хотіла повисіти в повітрі і прикінчити пару переростків.