ти, не просто мрія

частина перша. зустріч

—Привіт – сказав незначний хлопець, записуючи відео на Ютуб

—Я, навіть не повірите, який радий, що ви дивитесь це безглузде відео!

*пауза*

—Моє ім’я Техьон.  01.08 , тобто зараз в 00:00 , виповнилося 19 років, більшість б раділо .. напевно..  але не я.  Чорт візьми, через місяць мені знову прийдеться терпіти моїх тупих однолітків,  це мене зовсім не радує, та аж ніяк  не стимулює  *сумна посмішка опісля*
—Але, ми будемо говорити.. тобто я буду говорити не про це для вас, ми повернемося в початок літа.
—* майже пошепки продовжив* Я справді думав, що воно буде як всі інші, ну тобто нудне та.. сподіваюся ви зрозуміли, хах)
.
.
25.05
Проснувся як зазвичай, приблизно о одинадцятій годині ранку, моя матір пішла на роботу ще о дев’ятій, по графіку, і також по графіку приготувала мені сніданок.

День  провів як зазвичай ( тобто читав класику та слухав « Cigarettes after sex » і як не дивно – курив ) приблизно о восьмій, коли через 10 хвилин повернеться з роботи мати, я вирішив піти прогулятись парком, який знаходиться в п’яти хвилинах ходьби від дому.

Вдягнувши навушники, та невпевнено пішов назустріч до місця призначення.
.
.

Реальність

Я ніколи не задумувався, яка в мене насправді орієнтація, - сказав  Техьон.

Мені було не до цього,  крім книг на музики нічого не цікавило, казав покійний батько, що тільки із-за цього, в мене немає друзів, але вони і  не потрібні, себе, І ТАК повноцінно почуваю.
.
.

Наступного дня все було так само, тільки пішов у  парк я вже майже о дев’ятій, мама сказала що запізниться.

З самого початку щось пішло не так, моя улюблена «лавочка»( у нас так було прийнято казати) була зайнята.

Мені це ну дуже не сподобалося. Аж настільки, що вирішив підійти, і спитати чи можна сісти неподалік ( ух це було важко, не знаю що на мене тоді наплинуло оскільки я соціофоб всіх соціофобів)

/ далі йде від лиця автора/

—Вибачте,  тут сижу кожень вечір, якщо ви не проти,  я сяду біля вас, мені подобається вид звідси...
— Я знаю.Нічого, сідайте. – промовив молодий хлопчина, максимум на рік старше Техьона
—Чи дозволите спитати як вас звуть? Я бачу вас доволі часто, і мені цікаво, хто ви. – промовив загадковий хлопець
—Ой... е..а...нуу... мене звати Те...х...ь...он, я нуу та...- дуже складно і місцями не зрозуміло промовив головний герой . [боже мій, я так давно не розмовляв з людьми, чому так важко, за що мені це все]
—Зрозумів, якщо ви не бажаєте продовження розмови, скажіть мені, я не ображусь
—Т..та ні, ви щооо, все добре . — та й до речі, можете на ти якщо вам зручно
—Спасибі – нарешті усміхнувся, та подивився на молодшого хлопця
—Що тебе цікавить в житті .
—Вибачте.. в сенсі ..?
—Щось по типу хоббі, різних цікавинок
—Аааа, зрозумів, хоббі мабуть читати, а цікавинка слухатии музику, яка мені дісталась від батька
—Цікаво, що читаєш ?
—Класику.

Вони продовжували розмову про життя Техьона ще хвилини три.
.
—Вже вечоріє тобі не потрібно додому? батьки  будуть хвилюватись.
—Ой... дякую..  вже і мама прийшла з роботи напевно, вибачте, повинен вас залишити
—Все гаразд. Поспішай додому, гарного вечору. – загадковий хлопець повільно встав, взяв свою чорну шкіряну сумку, та пішов.

;Техьон вже почав йти додому, як загадав що не спитав навіть ім’я.. [ блінаааааа, ну все як завжди]
—Вибачте!! – крикнув Те, але він, навіть не смикнувся.