Гаряче дихання опалювало потилицю, тихе скиглення потопало десь у подушці, а два розпалених тіла були липкими від поту та нестримних фрикцій. Накачані стегна підіймалися вгору і знову врізалися в пружний зад, розносячи невеликою кімнатою непристойні звуки ляпанців. Дихання збилося в обох, але їх це вже не хвилювало, кожний потопав в цій хтивості, бруді та розбещенні, влаштованих на цьому двоспальному ліжку.
– Мі...Мінхо, – тихий благаючий схлип та піднятий вгору зад, що хитався зі сторони в сторону для кращого проникнення.
– Що таке, крихітко? – шепоче безтурботно Лі.
На його обличчі спалахнула посмішка, Хьонджин її не бачив – відчував своєю потилицею, всім своїм тілом. Поштовхи стали грубішими, Мінхо намагався вгамувати повністю цього хлопця, який продовжував тихо скиглити щось собі під носа з благаннями про швидшу розрядку. Лі, своєю чергою, не спішив так просто давати те, чого так сильно і, звісно ж, добре просив блондин, який лежав під ним. Все просто: йому хотілося більшого. Всього Хван Хьонджина повністю. Він готовий був його поглинути, як найбільш стиглий персик в їхніх садах. Ох, Хван був таким солодким, ви собі й уявити не можете, наскільки.
– Ще... грубіше, – просить Хьонджин, стискаючи довгими акуратними пальцями край подушки.
– Якщо ти кінчиш, я більше не буду виконувати твої прохання, – попереджає Мінхо, вриваючись грубо по самі яйця. Ті з ляпанцем зустрілися з сідницями, змушуючи Хвана гучно застогнати, прогнутися в спині та потонути носом у подушці.
– М-м...бу-будь ласка....
Мінхо задоволено ричить під ніс, стискаючи руками чуже скуйовджене волосся, відриваючи обличчя молодшого від бідної мокрої подушки. Він готовий з захопленням слухати кожне зітхання та стогін Хвана, якщо ті були викликані його пульсуючим між стінок сфінктера членом. Він смикався, мошонка так і билася гучно о чуже тіло, а Хьонджин потопав у власному задоволенні, скиглячи на всю кімнату, неспроможний заткнути себе хоча б рукою. В очах з'являлися зірки, трохи двоїлося через пелену бажання, на що блондин знову сипить тихе: «Мінхо-о-о...», розтягуючи його ім'я ніби жуйку.
Мінхо покриває поцілунками плечі, шию та хребці, які випирали під тонкою, трохи засмаглою шкірою. На спині з'являються невеликі червоні плями – розсип сузір'їв, вони ось-ось пропадуть, але Лі з легкістю зможе повернути їх знову, якщо захоче. А він захоче, бажано залишити їх не на пару секунд, а на декілька днів – те, що Хван любив найбільше. Бути поміченим старшим у всіх місцях.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Peaches in Cream
FanfictionЄдиним соковитим місцем у маєтку Джісона виявляється залишений бабусею персиковий сад та повна відсутність навичок садівництва. Проте сусідські хлопці - Хван Хьонджин та Лі Мінхо - у біді своїх не лишають і з задоволенням надають пару уроків по догл...
