№5847, або пекельний експеримент

Перехід до загону

—Господи.. Кетрін, усе видно, він психічно хворий, як ми побудуємо на ньому експеримент якщо він може нас сжерти?!
—Майкле, по натурі, пару партій міцних наркотиків, електрошокер на 95 вольт, і він наш. Нам ж не дарма дали звання найкращих біо-науковців, чи ти все ж таки сикун?
—Ти так кажеш вже дев'ять років підряд!
      Лаборанти через вікно спостерігали за хлопцем, що знову прокусив палець й почав малювати на стінах своєї кабіни.
      Вару, або номер 5847. Підліток чотирнадцяти років, для якого життя та народження вже є експериментом.
       Вуха та хвіст були підтиснуті, а посмішка істерично пливла по лицю. Вісім, вісім і ще раз вісім.. Серце, сонце.. Take me from here.. I'm tired.. Let's run away together?
      Усе це, м'яко кажучи, лякало Майкла, але не Кетрін. Парубок розумів, що якщо нічого не робити, підопічний може зробити з собою все що завгодно.. Та чого лише з собою? З усією лабораторією! Діва ж просто усміхалась, мовляв, обійдемось жорстокістю у вихованні, й нічого не станеться, хоча їх щось об'єднувало окрім того, що вони найкращі біонауковці. Цей хлопець обох дуже сильно бісив, хоча як вже відомо, цей "бісив" потім розходиться у різні сторони поглядів.
       Раптово, пролунав стукіт, й по стіні ще сильніше попливла кров. Вару знов бився головою об стіну, не припиняючи справу навіть через біль. Хоча у його випадку зайва втрата крові була лише мазохістичним релаксом. Лаборанти вже побігли до лікарів та охорони, й через декілька хвилин його вже "латали" у медичному кабінеті.

—А я що казав?! Ми вже натрапляємо на це 13 раз, і що?! Яким був ідіотом таким й залишився!
—Боже.. Вперше сказав щось розумне.. Добре, визнаю, я з тобою погоджуюсь! Але нам треба залишити його як експеримент.. Хоча й вічно наглядати за ним це пекло по повній програмі..
—Ох.. Вже 13 раз рятуєте хлопця.. Вражає! Може, все ж таки переведемо до його загону? На мою думку, там за ним наглянуть краще..

      У дверях кабінету з'явилася головна лікарка, що й володіла цією лабораторією. Вона була високого зросту, с довшим зав'язаним у хвіст каштановим волоссям, що досягало її тонкої талії. Також володіла "чорними" очима. Вару дивився на неї сміливим поглядом, хоча всередині був здивований, та злегка переляканий. Він боявся її, та не розумів, чого ця жінка так різко стала ніжнішою?
      Майкл подивився на неї, й промовив:
—Еліно Кендш, погоджуюсь, ми втомилися вічно спостерігати за №5847, але що може статися з лабораторією та усіма нами, якщо  за ним не услідкують інші підопічні? Тим паче, за ними теж як ні як треба доглядати!
—Це твоя відмазка якою ти користуєшся двадцять-чотири на сім, й товку? Тим паче, той самий Пік, спокійний та стриманий хлопець, вже 9 років наводить лад у кімнаті, й з Вару думаю теж впорається.. Попередити загін, та по загоєнню провести туди хлопця

    Жінка вийшла, не забувши грюкнути дверима на останок.. Тепер Вару впізнає головну лаборантку: агресивна жінка, яка окрім зовнішності нічого гарного не має.
    Лікарі вирішили обійтись без зайвих клопотів, зупинили кровотечу, злегка промили рану й штовхнувши вивели з кабінету. По дорозі він слухав нотації, як треба себе поводити у спільній кімнаті, бодай на одну секунду треба відвести погляд, він вже отримував заряд з електрошокера.
    Ладно, спокійно пожити він не зможе.
    Діставшись до кімнати, його туди закинули лицем в подушки, й одразу зачинивши двері лаборанти пішли.

—Чортяки.. Їм нема що робити?!
—Кошеня повернулося!

    До Вару підбіг й накинувся хлопець старший за нього, вони десь бачились..

—Фелікс, це ви!
—А хто ще?

    Поглядом, зелений почав шукати хлопця з ріжками на голові. Йому завжди здавалося, що це були котячі вуха, такі, як у нього зараз.. Він їми може рухати, при підозрі вони загострювались, коли страшно, піджимав.. Та і взагалі вміє ними керувати, хоча той факт що це вуха він не визнавав.
    Точно, Пік! Восьмий номер з загону!

—Не хочу збивати.. А де Пік? Хіба він не з вами?
—Він на дослідженні, повернеться рівно через 3 хвилини, 23 секунди й 12 мілісекунд

      Цього хлопця він теж впізнав.. Це Куромаку! Як був зубрильником, так і залишився.. Так.. Будемо рахувати хто є хто!

—Так.. Переді мною стоїть жовтий хлопець.. Це Фелікс! Сидить і читає книгу Куромаку, поруч з ним.. Це Зонтік! І ще поруч з ним.. Е.. Коричневий.. Точно, Габріель! Відсутні Ромео, Данте та Пік!

      Вару заплескав у долоні, підстрибуючи на місті: дитинство хлопця не полишає.
      Через пару хвилин пролунали голоси.. Знайомий бас Короля, вульгарні фрази Ромео та спокійні цитати Данте.. Атмосфера незмінна: як була спокійною, так і залишилася.

—Вару! Що за сюрпризи, ти звідки взявся?!

      На обличчі Короля розійшлась яскрава посмішка. Не зважаючи на те, що вони могли бути разом лише тиждень з років життя, а Вару для нього був гарним товаришем, й завжди був радий його бачити, хоч це вдавалося дуже рідко.
      П'ятий підбіг та застрибнув на нього, міцно обійнявши: наче старшого брата, або батька..