Що відчуває Фран?

Частина 1

Вранці, коли ховаєшся під ковдрою від сонячних променів і тішишся залишками безтурботного сну, Фран відчуває, що почався черговий божевільний день у Варії. Він навіть не здригається, коли капітан, у своїй особливій манері, сповіщає замок про своє пробудження. Він звик.

За обідом, коли в їдальні збираються майже всі окрім боса, Фран, як завжди, тягне голосні і відпускає в'їдливі коментарі, зберігаючи при цьому цілком байдужий вигляд. Луссурія намагається доглядати за ним ніби матуся, він відчуває роздратування, хоч це й не помітно. Він терпить.

На загальних зборах, коли бос сердиться і метає склянки у свого крикливого заступника, Фран мовчить. Не тому, що боїться, а просто тому, що в такому галасі, його все одно не почують. Він відчуває невдоволеність, від того, що втрачає такий чудовий шанс, щоб познущатися над своїми керівниками. Він шкодує.

Біля дверей, перед виходом на завдання, він відчуває радість, коли вдається пожартувати над Леві, що йде на тренування аби стати сильнішим заради похвали боса. Фран задоволений.

На завданні, коли Бел-семпай уже давно всіх вбив, а він, Фран, ще навіть не починав атаки, він обурюється, питаючи, як у семпая все так швидко виходить. Він вражений.

Після завдання, коли семпай, у відповідь на його знущання, закидає його стилетами або штурхає, Фран сердиться. Він би дав здачі, але на жаль принц сильніший, та й це не в його стилі. Він змирився.

І тільки вночі, коли він сам, з незрозумілої для себе причини, йде в кімнату принца, переконуючи себе, що просто не може заснути, не позливши того перед сном, Фран відчуває, як пришвидшується його пульс. І коли, після довгого стуку, двері, нарешті, відчиняються, він завмирає, вперше не знаючи, що б сказати сонному і розпатланому Бельфегору. А геній Варії не потребує пояснення, він тягне жабу за рукав піжами всередину кімнати і тихо шишишикає, зачиняючи двері. І Фран відчуває полегшення. Він любить.