Ніндзяґо та Аюна

Глава 1 - Знайомство

Сьогодні надзвичайно повільний день, загалом життя у мене йде швидко, а тут баць і тихо-повільно як равлик, зараз я сиджу собі з якоюсь мало знайомою дівчиною зі своєї школи.
Сам директор попросив підтягнути її знання з математики, не те щоб я і сама її досконало знала, але я обожнюю математичні рівняння та пошук їх розв'язання, але здається тут справа кепська.
- Ну звідки мені було знати що батько взяв у них кредит, вони звичайно могли мені сказати, але думаю у татусика був свій план як усе владнати, але невже він мені на довіряє - вона вже тридцять хвилин мені твердить який несправедливий її батько, та і в цілому її світ. - Гей! Ти мене взагалі слухаєш? - вона обурливо подивилася на мене.
"Чому вона причепилася саме до тебе?"
- Та й гадки не маю - лише промовила я у своїй звичайній манері як паночка розізлилася та пішла геть.
- Не те щоб це було дуже вічливо, але щоб так обурюватися - я засунула руки в кишені та видохнула, ні, бігати за нею я не збираюся, хоча думаю це було б у моєму стилі.
"Зараз інші часи, скажи)"
У мене засіпалося око, я буквально чую як вона посміхається.
Дивлячись у вікно можно побачити звичайний міський пейзаж, нічим загалом не відрізнявшийся від звичайних днів, але сьогодні було чутно звуки бійки та людей у "піжамах", як прийнято називати їх у нового покоління, отже зараз робити щось не по законах або дуже виразне, не варто, адже саме у цьому містечку і в саме цю пору року, і саме у цю годину та хвилину ніндзя були тут, звичайно це звучить як кіно чи манґа, але такі наші реалії.

Хоча деякі все ж деякі  намагаються зробити щось по своєму та вісміяти так званих героїв, але ні у кого поки що не вийшло, на жаль...

Тому саме зараз розплатившись за своє замовлення та замовлення юної паночки я пішла по своїх дальших справах - перевірка своїх подруг на те що вони ще живі та не вмерли від "захоплення" що ніндзя у нас, їх плани рухнули так само як ота багатоповерхівка тільки що, видно саме зараз там відбувається ✨ Історія ✨.

- Ну як так! - Мел досі не може у це повірити, хоча інфа про ніндзя прибула ще два дні тому.
- Та годі тобі... - Силь не знає як заспокоїти свою сестру та зробити так щоб меблі вижили.
- Повністю погоджуюсь з Силь - я привернула увагу до себе - зараз ви зможете  потренуватися у своїх силах та   може ще щось вигадаєте на план "Б", а то "тікати поки ноги не відваляться" така собі ідея. - Я пожала плечіма та дивилася на їхню реакцію
- Юна права! Зараз ми зможемо збільшити свої шанси на успішний фінал! Тому треба брати півня за дзьоб та йти тренуватися! - Силь здається загорілася цією ідеєю. Ні серйозно вона справді палає.
- Силь, твою ж матір!! - Здається нам потрібно бути до свого плану додати ще ремонт кухні, але здається Мел заспокоїлася, або кухня її уже доконала.

- Зараз же йдемо до гаражу!! - Силь вже трохи потухла, але взагалом тримається молодцем.
Йдучи до того самого гаражу де ці двоє зараз будуть сяяти я підійшла до Мел.
- Ти як? - Я
- В цілому нормально, але чорт! Чому саме зараз?! Ми готувалися не один місяць, а це отак просто закінчилося! - Мел лютовала.
" В загалом ще не закінчилося"
Погодившись зі своїми думками, я просто кивнула Мел та продовжила шлях до гаражу, згодом  ми побачили дим.
- Якого... - здається скоро Мел буде пити валерянку.
- Хіба там не наш гараж? - Силь уміє звернути на себе  увагу.
- Бляха... - промовила ми вже у трьох та побігли у бік вогню.

Бачивши як горить остання надія Мел на здоровий глузд та остання надія Силь що у них буде ціла квартира я лише трохи поматюкалася та прийнялася тушити це одоробало, або нашу останню надію на визнання "Сирен" як дохуя розумних та величних сутностей.

"А тепер і справді закінчилося"
В мене почало тіпатись друге око.

Продовження буде...