Кому моляться боги?

Частина 3. 日月

日月Rì yuè - сонце та місяць в значенні інь та ян (чоловік та дружина, монарх та підданий, господар та васал)

Голод звів судомою його шлунок, безперервним болем нагадуючи про себе, ніби кожного разу в нутрощі устромлювалися тисячі голок. Він вже і не згадає, скільки днів голодує. Над головою розкинувся високий храм, пишно вкрашений ліхтарями і стрічками, а тропа, що вела до нього з іншої сторони холма, протоптана безліччю ніг, взутих у розкішне, шите золотими нитками взуття, так і босими ногами, загорнутими у тканини. Такі храми призначені для бажань ефемерних, високих, таких, якими марить душа. Низьким земним бажанням власного шлунку нічого робити в такому місці. Може, вдасться спіймати рибу в місцевому пруду? Хоча, ані сил, ані приладдя не було. Набагато простіше знайти жертву з тяжким гаманцем. І якщо таке і можливо, точно не в цьому місті, що так полюбилося богу і його вірянами місці.

Фігура юнака на слабких ногах покульгала с бік високих гір звивистою тропою. Не схоже, що вона забута, тож може, він зустріне тут подорожнього? Годину потому він більше не міг чинити спротив безсиллю, що охопило його, і хоча за бамбуковими гаями видніли дахи будівель, міць покинула його, і юнак здався, спиною сперся на стовбур дерева. Невже він може померти так безглуздо? Від голоду, серед безлюдних красот, зовсім один? Поринувши у свої невеселі роздуми, юнак пропустив повз вуха легкі кроки. Ним виявився похмурий чоловік, що у думках навіть не звернув увагу на юнака, що страждав.

— Пане! - з останніх сил юнак відштовхнувся від дерева, і кинувся до нього, вчепився пальцями в рукава чоловіка. Його очі чистого багряного кольору не очікували побачити позаду себе брудного безхатька, що вперто не відпускав рукава коштовного вбрання.

—Не лишайте в в біді вмираючого, ощасливте монетою-двома злиденного волоцюгу! - біле обличчя чоловіка викривилось у відразі, він смикнув рукою із такою силою, що юнак полетів вперед і зустрівся колінами із землею. Однак, його настирливість виявилася сильнішою, ніж бажання чоловіка здихатися його.

Цим самим чоловіком був Дзянь Юелянь , його обличчя ніби вразила блискавка, а чорні зіниці під білими віями звузились до крапки на криваво-червоних очах. Спогади все ще вражали його свідомість своєю чистотою і справжністю картини, де б він не був, куди б не пішов.