Жіночі крики відбивалися від білих стін і топилися в посудинах з водою. Пологове відділення гуділо гомоном лікарів та медсестер. За дверима палати не знаходив собі місця той, чия дружина зараз була на волосині. Десь на кордоні між життям та смертю блукала. Разом із їх сином.
Крики стихли. Не відбивалися від стерильних стін, не топилися у тазах. Стихла й метушня. Секунди нестерпної тиші заганяли кілок в серце чоловіка, що зараз або втратив усе, що мав, або здобув найцінніше.
Через пів хвилини його мов водою омиває. Він чує дитячий плач. Виразний, дужий. Зітхає звучно. З полегшенням. Влітає у палату, де дві найцінніші йому душі разом. Кохана дружина, що надто вимучено всміхається, і дитя. Син. Його син. Тиснеться до матусі так відчайдушно, що хочеться сховати його, оберігати, і ніколи не дати образити.
- Чон Чонгук. Від нині твоє ім'я Чон Чонгук, мій сину - і одинока сльоза радості зривається з очних орбіт, тече щокою, шиєю, за коміром ховається, поки чоловік своє дитя на руках колихає
- Дякую тобі за все, душе моя. Немає на світі таких слів подяки, аби виразити все те, що я зараз відчуваю. Спасибі, що ви з'явилися у моєму житті - і до руки її лицем жметься, ластиться, коли сина їх медсестри забрали для базових процедур - обіцяю, у нас трьох все буде добре. Чонгукі виросте добрим, розумним і щирим хлопчиком. Буде схожий на тебе, такий же милий і спокійний. Може й ні. Насправді, цього я точно не знаю. Але знаю, що допоки моє серце битиметься, воно битиметься для вас.
І двоє дорослих, щойно ставші батьками, ллють сльози щастя, весело всміхаючись.
Пара кристально чистих очей спостерігає цю картину, і хитає тихенько головою. Бо чоловік здійснить своє слово. І серце його до останнього битиметься заради цих двох.
***
Два милих оченята, мов ті ґудзики спостерігають за ним. Дивляться так свідомо, що мурашки по шкірі. Хоч її у нього й немає.
Техьон - янгол. Точніше янгол-охоронець. Дивиться зараз на свого підопічного. Такого малого й миленького. Чонгук схожий на оленятко із цими своїми чорними очима.
Поки він немовля, то може бачити його, може чути. Але, зростаючи, ця можливість втрачатимется. Тож Техьон хоче сповна насолодитися свідомою увагою свого підопічного. Стоїть, кривляється, різні вирази на обличчі робить, лиш щоб це немовля сміялося так по-наївному і ніжно.
Техьон любить дітей. Ці чисті душі завжди викликали всередині янгола найпозитивніші емоції. Але цей малий особливий. Бо він його. Перша душа, що стала підопічним Техьона. Тепер вони зв'язані посмертно. Не те, щоб Техьону це не подобалося. Він у захваті.
- Ти ж знаєш, що чекає на це дитя? - запитує Намджун. Янгол, що завше був мов старший брат для Техьона
- Так... - голову понуро опускає.
Як би він не старався, не виходить прийняти той факт, що життя цієї душі буде не ліпше пекла. Доля цього хлопчика переповнена страждань. І та, що смертю зветься по нього прийде рано. Хоча, для цього йому й Техьон. Він щось обов'язково вигадає.
***
День виписки настає занадто рано, на Техьонів, не експертний погляд. Чи то малий йому здається надто ніжним, чи то мати його змучена до нестями. Але впливу на рішення людей, до того ж, не своїх підопічних він немає.
Сідає на заднє сидіння поряд із оленятком і його матінкою. Для дорослих він зовсім непомітний, а от Гукі очей із нього не зводить. Вдивляється так, що Техьон червоніє, хоч і фізично не здатний на це, лиш фантомна теплота щоки лиже.
Будинки за вікном автомобіля тим часом змінюються, люди, як ті мурашки, ходять туди-сюди у своїх справах, заклопотані до нестями. Світлофори. Автомобілі. Люди. Світлофори. Автомобілі. Люди.
Світлофор горить червоним світлом.
Велика вантажівка мчиться їм на зустріч не зважаючи на дорожні правила. Водій у ній чи то п'яний, чи то спить.
Люди починають кричати, відриватися від своїх справ, коли чутно скрип металу об метал.
Техьон ледь встигає прикрити собою немовля.
Батько помирає миттєво. На нього прийшлося більшість удару.
Мати не витримує. Її серце зупиняється одразу ж, як вона бачить смерть коханого і кров на його обличчі.
Чонгук лишається сиротою. Але живим. Серце його досі б'ється. Очі його досі свідомо образ спасителя свого у пам'яті карбують.
А люди все ще кричать, панікують... Десь вдалині чути сирени поліцейської та медичної машин... Батько стримав свою обіцянку. Він любив їх до останнього удару свого серця.
