Прогулянка

Драбл

– Дідько! – Чюя в розпалі кинув ігровий контролер на землю.

Як, чорт забирай, Дадзай виграє кожен бісів раз? Це несправедливо. Він напевне махлює, чи щось подібне. Минули роки з того часу, як вони вперше почали грати в цю дурну відеогру. Достатньо давно, що їм доводилось йти в аркаду, перш ніж її видали на дисках. Коли йому вдалося її знайти, він одразу ж придбав її та приніс додому у їхню з Дадзаєм квартиру (відколи Чюя попросив його переїхати до себе), і вони грали в неї годинами.

Парубок з каштановим волоссям, що стирчало з усіх боків, злісно посміхнувся, побачивши реакцію суперника, безсумнівно, придумавши щось жахливе для нього за програш того ідіотського парі.

– Що це за погляд? – запитав Накахара, і його гнів тільки підживлювався дурнуватим виразом обличчя Дадзая.

– Просто намагаюся вирішити, що зроблю з черговою перемогою! – він прозвучав надто бадьоро, і, на щастя, чи на жаль, у випадку Чюї бадьорість у голосі прозвучала справді щиро.

– Ну ж бо, скажи це, я просто вже хочу покінчити з усім, – пробурчав розчарований рудий юнак, піднявши контролер і перевіривши його на наявність пошкоджень, й сів на диван.

– Хм, навряд чи маю якісь ідеї зараз. Можливо, придумаю щось пізніше? – розмірковував Дадзай, чим ще більше роздратував Чюю.

Накахара знав, що його супротивник вже щось спланував, ще коли вони тільки-но уклали парі, хоча не надто хвилювався. Думав, що цього разу йому вдасться виграти. Однак тут же він почав усвідомлювати, яким наївним був.

– Агов, йолопе, я знаю, що ти щось задумав, просто скажи що, – Чуя намагався змусити себе звучати більш втомленим, аніж злим. Не те щоб він сподівався, що Дазай справді відповість - той, рідко це робить.

– Тепер ти бачиш мене наскрізь? – шатен нахилився і ніжно поцілував нижчого хлопця в лоб. – Я скажу тобі, коли прийде час, гаразд? – його очі грайливо поблискували, що, зрештою, не сподобалося Чюї, проте він все ж поступився.

– Мені байдуже! Але якщо ми розійдемося через якусь дурницю, я тебе вб'ю! – пообіцяв блакитноокий смертельно-серйозним голосом.

– Добре.

Усмішка, якою Дадзай засліпив Чюю, була очевидним попередженням того, що на нього чекає, але хлопець вирішив її проігнорувати.