Soft room

***

— Я вас прошу, заклинаю, молю! Будь ласка, коли я повернуся, нехай усе буде виглядати чистим та акуратним... Сьогодні ми з Чоніном займаємося тут, — Чан уважно дивиться на своїх сусідів та лише закочує очі на їхні посмішки, що швидко розповзлися на хитрих обличчях.

— Хьоне, тобі під подушки презерв... — гучний гуркіт дверей перервав фразу Чанбіна, що через секунду задихався від сміху. Бан просто ненавидів іноді своїх друзів.

Чан жив у своєму щасливому світі, де завжди весна й сонце світить. У нього все в житті приголомшливо. Люблячі батьки, чудові друзі, цікавий йому факультет в університеті, та плани на ідеальне майбутнє.

Ось тільки в один момент Фелікс, хлопець його ліпшого друга, у якому він у першу ж секунду знайомства знайшов свою споріднену душу, попросив підтягнути одного хлопчака, що зовсім не дружив з англійською мовою, котра була для Кріса рідною. А старший і не був проти допомогти. Ось тільки не врахував одного. Милий хлопчик змусив серце австралійця битися в декілька разів швидше, а мізки перетворюватися в миле рожеве желе. З того моменту жарти приятелів почали набувати однозначного напрямку, а особисті думки малювали різні приємні та захоплюючі зображення десь у куточку свідомості, що іноді з'являлися у снах.

Й ось зараз за збігом обставин їхні заняття мають пройти в кімнаті старшого, що неймовірно хвилювало свідомості обох.

У другій половині дня двері до квартири Бана тихо відчинились, впускаючи двох молодих людей, що ніяково переглядалися.

— Ласкаво просимо до нашої оселі... — сміється Чан, нервово знімаючи взуття та ледь від цього не падаючи.

— Вибачте за вторгнення, — виховано проговорює Ян, трошки оглядаючись. З-за повороту висунулося три голови, що сходинками були одна над одною, зацікавлено дивлячись на прибулих. — Вітаю, — одразу ж схиляється школяр, мило усміхаючись, демонструючи чарівні ямочки.

— Привіт, Чоніне! — співаючи, вітається Хьонджин та махає рукою, поки двоє під ним щось шепотіли одне одному. — Одразу попереджаємо, що, можливо, ми будемо галасливими. Фільм вирішили подивитися, — попереджує він пару, а Чанбін лише посміхається одними губами, тихо проговорюючи: «По-душ-ка». За що потім дістане запотиличник, коли старший буде проходити повз нього.

— Сідай, — запрошує у свою кімнату Чан. — Я поки піду взяти нам попити. Ти що будеш?

— Я просто води... — ніяково просить парубок, намагаючись непомітно озирнутися. А коли двері прикриваються, то невпевнено пробігає по невеличкій спальні, помічаючи дивну лампу на стіні, чорні надзвичайно щільні занавіски, ароматичну свічку та вражаюче чистий робочий стіл. Розклавши свої папери, Чонін відклав сумку осторонь, обережно сідаючи у крісло.