Забуті загрози

Присвячено Зірці

Гостре, наче підталі крижинки, повітря впивалося в неприкрите обличчя і з кожним теплим подихом, який я робила в намаганні зігрітися, опадало росою на волохатий шарф. Пальці, зігріті склянкою теплого шоколаду з кав'ярні неподалік, нервово перебирали вискубані нитки в кишенях куртки; під черевиками ритмічно хрускав зледенілий сніжок.

Здійнявши лускату голову над сонною кроною старої липи, мій компаньйон зустрів поглядом помаранчеве сонце, яке поволі занурювалося за небокрай.

— «Ти впевнена, що ще не пізно? Минулого разу, як ти туди вирушила, то дуже шкодувала, що не зібралася раніше».

— Може, це для тебе пізно! Мені нормально, — пробуркотіла я, хапаючись за будь-який привід не погоджуватися з ним. — Для відновлення справедливості я мушу відтворити обставини моєї першої вилазки настільки, наскільки це можливо.

Я наче спинним мозком відчула його в'їдливу посмішку.

— «Тобі варто було б покликати подругу тоді. Ти не надто сумлінно до своїх вилазок готуєшся».

— Так, слухай, ти… Ердреніре Вогнекриловиче… Вспокойся. Ти ж знаєш, людина трохи зайнята й не може вже так вільно їздити туди-сюди-назад, — проговорюючи це, я гладила кам'яну огорожу, що відділяла мене від карколомної прірви, неначе демонструючи драконові рух потяга «Інтерсіті» залізничною колією, — тому от ти мені й знадобився нарешті. Потрібен супутник. Не мені ж самій ото туди… От.

Дракон відвернув голову, закотивши очі та клацнувши зубами.

— «І от не сидиться ж на місці. Тоді тобі не треба гаяти час — уже повертає на хатурр , чи як воно там у вас називається».

— Да, таки пів на п'яту, — здалася я й підтвердила слова напарника, поглянувши на покоцаний екран телефона. Коли я вже заміню йому скляне покриття?..

Я зійшла зі слизьких сходів та повернула на напівпорожній узвіз, останні завсідники якого вагалися ховати свій крам — вочевидь, обіцяючи собі достояти до п'ятої в надії на те, що на їхній прилавок натрапить якийсь пізній перехожий. Крихітний локальний землетрус засвідчив, що мій супутник подолав відстань від руїн Десятинної церкви до перехрестя одним стрибком. Продавці, що зібралися поряд, поглянувши на грандіозну постать дракона з мармуровими рогами, почали захоплено оглядати його, охаючи й дістаючи телефони; деякі з них натомість несамовито хрестилися.