Другий світанок опівночі

Розділ 20

Еллі

Середа

20:20

Увечері я вирішую прийняти гарячу ванну і решту часу провести за переглядом старих кулінарних шоу, які завжди допомагали мені розвантажити мозок. Звісно з кулінарії там тільки назва, більша частина ефіру відводиться на скандали, плітки та розслідування, що з превеликим задоволенням ковтають глядачі, на кшталт мене.

Саме тоді, коли стриманий кулінар із Китаю, звинувачує у крадіжці персикового суфле самотню маму з Айови, домофон сповіщає про неочікуваних гостей. З невеличкого екрана, розміщеного біля дверей, до мене привітно усміхається все ще небажаний Ліп:

Я кілька секунд вагаюсь, проте вирішую відповісти:

– Чого тобі?

Мої слова, змушують хлопця усміхнутися ще ширше і замість відповіді на запитання, він одразу витягує козир із рукава:

– Я приніс піцу, бургери – після нетривалої паузи, він додає: – І вино.

Коли шлунок зрадливо нагадує про те, що сьогодні я ще не їла, натискаю на кнопку, яка впускає хлопця всередину.

Що ж, сподіваюся шлях до мого серця йому відкрив не Джеймс.

Минає близько хвилини, коли Ліп відчиняє двері. Коли його щира радість зустрічається з моїм неприхованим скептицизмом, він вирішує виправдати ситуацію:

– Я подумав, тобі не завадить друг.

Я зітхаю, але зрештою впускаю його пройти. За чотири роки я забула як це – мати компаньйона для спокійних вечорів середи.

– Останній мій друг зник безвісти кілька місяців тому. Ти впевнений, що хочеш зайняти його місце?

Ця інформація вводить Ліпа у легкий транс і виводить лише тоді, коли він одним махом випиває келих вина, яке лишилося ще з ранку.

– Що ж, мушу визнати я не знав цього, коли брав на прокат усі сезони "Відчайдушних домогосподарок"*.

– На прокат? – перепитую я, відрізаючи шматок гарячої пепероні. – Ти у якому тисячолітті живеш?

– Це атмосферно, гаразд? – дорікає він. – Я взагалі наражаю себе на небезпеку, прийшовши сюди. Май совість бодай розділити зі мною усе горе і радість життя на Вістерії Лейн. Можливо, скоро я зникну так само як і твій попередній друг.