Повітря, забруднене частинками пилу, підсвічувалося сонячним промінням з великих, майже панорамних вікон. Сухоцвіти прикрашали стіл посередині студенської бібліотеки. Людей можна було на пальцях перерахувати.
Кім Техьон любив книги ще змалечку. "Аліса в Країні Чудес", "Маленький принц", "Гаррі Поттер" завжди прикрашали полички його кімнати, за що його нерідно дражнили однокласники, кликали навіть книжковим черв'яком, бо варто було довіритися один раз не надто доброму хлопчині і запросити до себе. Проте, з того часу багато води втекло. Дивлячись на це, не дивно, що зараз він бібліотекар. Точніше, бібліотекар на пів-ставки, бо він одночасно з тим і студент. Робота не важка, а наявність такої великої кількості безкоштовних книг, з яких можна вибрати будь-яку, будь-якого спрямування просто зносить голову. І він, звісно ж, цим користується. Сидить за головним столом і читає якусь безіменну книгу, сюжет якої він однозначно запам'ятає. Персонажі там цікаві, другорядні герої не просто масовка, а дійсно грають важливу роль, сюжет же має дуже швидкі, проте різноманітні поворити. Кім таке любить. Щоб спонтанно і різко.
Однак, його захопленість книжковим всесвітом перериває стукіт пальців поверхнею столу. Перед ним стоїть хлопець. Він раніше його не помічав. На ньому чорна шкіряна куртка, чорне худі, чорне масивне взуття, чорна маска на лиці і чорний картуз. "Прямо таки Даркінг"- подумки хмикає собі Кім. Він же повна йому протилежність. У нього м'який в'язаний світер, чорні широкі брюки, які підкреслюють всі його досконалості. У Техьона окуляри на носі, бо читання має свої наслідки, і веселковий браслет на руці. Це вже символічне.
- Вітаю. Я б хотів взяти книгу.
- Звісно. Що саме ти б хотів?
Хлопець стоїть з хвилину мовчки, певно думає. Та якби Техьон знав, що за чорною маскою той червоніє, він би розсміявся.
- "Жорстокого принца", будь ласка.
- Ох, я не впевнений, що він у нас є. Та ми можемо пошукати. Як тебе звуть, мені треба заповнити бланк на видачу.
- Знаєте, ні. Напевне я піду...
- Чому? Якщо її не буде зараз, я зможу попросити її завезти, і повідомлю тобі, якщо матиму твої контакти, звісно ж. М? То скажеш вже ім'я?
- Чон Чонгук...- видихаючи
- Чон Чонгук...- бубнить Кім під носа, записуючи. І тут його ніби хвилею накриває. Ім'я до болю знайоме. Це той хлопчина, через якого його книжним черв'яком кликали. І підаром. Кіма нічого життя не вчить. У середній школі він розповів цьому Чонгуку про свою симпатію, за що пожалкував вже сотню разів. Проте, минуле хай лишається в минулому. Так?... Ніхуя не так. Цей Чонгук, а він...подорослішав. І все ж смак у Кіма був.
