Випробування життя |18+

Глава 23

Ми стояли недалеко від траси, де пару хвилин назад були гонки. Бен, Ітан і Ліам говорили з якимись іншими хлопцями, а ми з Тонею стояли недалеко від них, розказуючи свої враження.

Атмосфера була нереальна. Хтось курив вейп, хтось показував різні трюки, грала музика. Це вже було більше похоже на звичайну сходку мотоциклістів. Всі люди, які хотіли подивитися на самі змагання, вже розійшлися. Хтось був задоволений, хтось ні. В кожного свої враження. Було чути багато перешіптувань, сміху та шуму мотоциклів.

Раптом в небі почулося два вистріли. Всі різко повернулися в той бік. Музика стихла, панувала лише тишина. Бен з Ітаном витягнули пістолети і направили в бік ймовірного перебування тієї людини.

—«В них завжди зброя при собі?»—ще два вистріли. Всі почали панікувати і розбігатися. Хто за машини, хто сідав на спортбайк і їхав геть, хто падав на землю і закрив голову руками. Ліам взяв нас за руки і потягнув за одну з машин.

—Що сталося?—в істериці спитала я.

—Якби я знав… Бен зліва!—він викрикнув і Паркер з секундною реакцією стрільнув в темноту. По тихому стону ми зрозуміли, що куля дісталася до своєї цілі.—Блять! Нас оточують зі всіх сторін! Ми мусимо вшиватися звідси негайно!—він кричав ці слова, бо Ітан разом з Стейсі стріляли раз за разом в темноту.

—Тоді їдемо звідси! Нас менше, ми не зможемо довго триматися!—закомандував Ітан.—Мерфі ти зі мною, Паркер з Стоун, Брайт з Росс. Швидко!—всі швидко сіли на мотоцикли і були готові їхати.
Роджерс ще пару раз вистрілив та підійшов до свого мотоциклу і власне до мене. Я вже була готова сідати заді.—Сідаєш спереду, лицем до мене.—швидко кинув він та почав одягати шолом.

—Навіщо?

—Без тупих запитань. Швидко!—я його таким ще ніколи не бачила. Тому я без лишніх слів сіла так, як він сказав і обхопила ногами його талію. Не пройшло і милі секунди, як всі рушили. Ми їхали перші, тому я бачила всіх, хто їхав позаду. Ліам теж сказав сісти Тоні, як і мені, а ось Стейсі сиділа заді майже не тримаючись за Бена і дивилася на обстановку заді.

Швидкість була неймовірна, але тут ми боролися за життя. Чому мені так не везе? То в клубі, то на гонках. Мене так вбити можуть! Все через це кляте завдання!

Моє волосся летіло на моє лице і на груди Роджерса, але на це ми не звертали уваги. Я притиснулася до нього всім тілом, навіть боячись висунути голову. Пару свистячих звуків куль пролетіли бо обидві сторони від нас. Ітан повернув кудись і всі за ним. Я ніколи не їздила цією дорогою, а мій та його будинок в іншій стороні. Я це точно знала! Але…куди ми тоді їдемо?