Випробування життя |18+

Глава 24

Дерева і дорога. Це був весь краєвид, який я бачила протягом останніх п'ять хвилин. Ми їхали в абсолютній тишині. Лише звук мотора розряджав цю гробову тишу. Я дивилася в ліс і думала про сьогоднішній день. Все починалося так добре: спершу очікування перед гонками, потім самий заїзд, відчуття вільного польоту, перемога. На цьому могло все закінчитися, але все розвернулося на триста шістдесят градусів. Напад, цей дім, розповідь про моє минуле.

Що їм дала ця інформація? Невже, я тепер теж в грі? Але ж вони небезпечні. Мені потрібно було лише дістати компромат на них. Та з іншого боку, можливо, це все зв'язано з моєю мамою? Але що за таємниці мені доведеться відкрити?

Ми проїхали ще пару метрів та Ітан зупинився. Я подивилася навколо: все той ліс, та сама дорога. До мого дому ще кілометрів шість. Тоді чому ми тут?

—Що сталося? Чому ми зупинилися?

—Ходімо за мною. Я покажу тобі одне місце.—він зняв свій шолом та підійшов до ледь видної стежки, яка веде в глибину лісу.—Йдеш?—заінтригував він.

—Ну...ні! Відвези мене додому!

—Ти ж не хочеш туди, правда? Тобі цікаво куди приведе тебе ця стежка. Я це бачу по твоїх сяючих очах від пізнавання невідомого. Тобі цікаво відкривати нові таємниці.—констатував факти хлопець, дивлячись мені у самі очі. Так, чорт забирай, це все правда.

—Ні!—я скочила з мотоцикла.—Ні, це все не правда. Раз ти не хочеш мене довезти додому, я тоді піду сама!—впевнено сказала я вже роблячи перші кроки.

—Ну, ну. Тут йти ще чотири кілометра до найближчого населеного пункту і ще стільки ж до твого дому. Впевнена?—я зупинилася. Чорт, в кращому випадку я прийду додому десь в обід, а зараз тільки світає. В мене нічого не залишалося, як розвернутися і підійти до нього. Коли я проходила повз хлопця та ступила перша на стежинку він хмикнув. Я не це просто закотила очі і почала маленькими кроками пробиратися кудись.

Безумовно, мені було цікаво, що за місце він хоче мені показати і, як я зрозуміла, я не боялася його. А в певній степені...довіряла? Ні. Не може такого бути! Ні. я собі просто це вигадала. Так, так, мені здалося. Я йому не довіряла! Хтозна куди цей псих мене заведе. Я пішла сюди бо в мене просто не було вибору!

Я пробиралася між хащами, відсуваючи гілки, які мішали проходу. Майже весь шлях я дивилася собі під ноги і слухала дихання Роджерса. Тут було дуже тихо. Та ось я під ногами бачу дві дороги в різні напрямки. Піднімаю голову, прикидаючи куди мені йти. Але вирішила не випробовувати удачу і поступилася місцем, щоб Ітан пройшов і показав дорогу. Він подивився на мене потім на роздоріжжя і спокійно пішов направо. Я за ним. І ось через ще трохи часу Роджерс зупинився. Я чуть не врізалася в його спину, але вчасно зупинилася. Він постояв так пару секунд, ніби роздумуючи, чи можна мені показувати це місце. За його спиною не було видно нічого, тому я просто чекала, коли він відійде.