Дозволь мені показати тобі диво

Частина 1

Юнгі не був тим, хто вірить у диво.

Йому було все одно на бажання, що загадували у свята. Йому було все одно на сумбурні молитви всім відомим людям богам перед заліками. Йому було все одно на те, що все хороше у своєму житті люди виправдовують удачею. Йому було все одно, що своїх партнерів люди кличуть дивом.

Йому було все одно майже на все.

Він був звичайним студентом, який працював до знемоги, щоб досягти для себе хорошого майбутнього. Він був звичайним студентом, якого однокурсники називали задротом та фріком. Він був тим звичайним студентом, який віддавав перевагу спокійно позайматися вдома, аніж йти на нічні тусовки в клуб.

Для всіх він був нудним й нецікавим телепнем.

Але ніхто не знав, що, приходячи додому, цей телепень на всю вмикає музику, турбуючи вже звиклих до цього сусідів, дістає чергову книгу і з насолодою вчитується в рядки. Ніхто не знав, що цей телепень уночі зникає на вулиці, вдихаючи запах нічного міста та насолоджуючись самотністю.

Ось тільки він сам не розумів, наскільки сильно йому самому остобісіла самотність.

***

– Хьоне, прийми замовлення, будь ласка, – голосно гукнув Чиміна Чонгук, готуючи сендвіч для клієнтів.

– Так, звісно, – відповів Пак і, підійшовши до стійки, чарівно усміхнувся. – Можу я Вам щось підказати?

Чимін був студентом філологічного факультету, що підпрацьовував після занять у кав'ярні недалеко від дому. За весь цей час він звик до удаваної суворості Чонгука, коли Пак, через власну незграбність, помилявся під час роботи. Але все ж таки частіше за всіх хвалив його каву і розпливався в усмішці, потягуючи чергову новинку хьона.

Чимін був популярним серед однокурсниць, але ні, зовсім не у звичному плані. Він був їхньою опорою та підтримкою, був подружкою, з якою можна як попліткувати і сходити на шопінг, не чуючи постійного скиглення, так і запитати поради в цілковито будь-якій сфері. Йому подобалась така дружба, хоча й він волів би завести ще одного друга-хлопця, окрім Чона.

Чимін був проникливим. Він завжди бачив, коли людині погано та завжди знаходив до неї підхід, щоб побачити в очах маленьку іскорку дива.

Пак Чимін вірив в диво значно більше, ніж інші.

– Навіть не знаю, – невпевнено і трошки зніяковіло простягнув парубок, що стояв перед Чиміном.