Другий світанок опівночі

Розділ 24

Джеймс

Святкування все ж довелося перенести у клуб Френка: здебільшого, через небажання мами продовжувати перебування у "проклятому будинку" бодай на хвилинку і меншою мірою – небажання решти гостей увесь вечір слухати скарги мами.

Сьогодні Френк однаково хотів зачинитися раніше. Та сталося б це, чи ні, останніми роками його справу важко було назвати прибутковим бізнесом. Смерть Еллі приманила до клубу чимало нових відвідувачів, які дізналися з чого почалася її історія (точніше, її офіційна версія): Марк Роджерс побачив маловідому співачку в невеличкому, атмосферному джаз-клубі. Він закохався у неї з першої ноти і не міг відпустити, допоки сам не прирік на смерть.

Як не дивно, люди схильні романтизувати все, що закінчується смертю.

Коли ажіотаж стих, а в історії залишилося все менше відданих фан-акаунтів, клуб Френка пропорційно із затишшям, почав падати у небуття.

На вечерю ми замовили вишукані страви азійської кухні, кілька видів рідкісних морепродуктів і, на численні прохання Елліота, чотири "Маргарити" з подвійним сиром з місцевої забігайлівки.

Поки я спостерігаю як іменинник розпаковує гору подарунків і намагається вичавити з себе посмішку, приміряючи светр від міс Збаразької, до мене підсідає сама майстриня і, тихцем підморгнувши, звертається до Елліота:

– Я знала, що сподобається, дорогенький, – найлагіднішим тоном промовляє вона. – І цей колір так тобі личить.

По обличчю Елліота можна побачити як всередині нього бориться бажання сказати всю правду літній пані про її витвір, та гарні манери, яких його навчила моя мама.

Зрештою, хлопець знаходить золоту середину:

– Я невимовно вдячний, така хороша робота. Звісно, не обов'язково було сплітати ще й цю фразу, але спасибі за ваші старання, міс, – посміхається він, з помітним бажанням розплакатися від колючості плетіння.

– Як же так? Усі ж повинні знати, що ти "НАЙКРАЩИЙ ХЛОПЧИК У СВІТІ", – трохи ображено випалює сусідка, цитуючи жовту фразу на блідо-коричневому светрі.

Коли Елліот з полегшенням знімає ексклюзивний витвір міс Збаразької і переходить до інших подарунків, пані легенько нахиляється до мене:

– Я ж казала, що помщуся за ту вазу, – шепоче вона, немов ми давні змовники. – Ніколи недооцінюй вміння старих шпигунів.