Життя під наглядом

Мені це щось нагадує

Продзеленчав дзвоник - закінчився останній урок. Сандра зітхнула з полегшенням і пішла до своєї шафки, щоб забрати речі та поїхати додому. За цей день вона вже звикла до нової обстановки, тож від вранішніх хвилювань не лишилось і сліду.
Коли дівчина вийшла у коридор, то побачила натовп підлітків, які стояли розставивши руки, демонструючи літеру «Т». Це здалося Сандрі дивним, адже вона пам'ятала, що цей челендж був популярний ще кілька років тому, а потім про нього усі забули. Та вона знову залишила всі спроби дійти якогось логічного висновку і вирушила на зупинку шкільного автобуса, яким потім дісталась свого дому.
Вдома нікого не було, але на кухні стояла тарілка із макаронами з сиром та лежала записка, у якій було написано, що батьки сьогодні затримаються на роботі.
Сандра пообідала, після чого пішла пограти в приставку. Домашнє завдання вона вирішила не робити, тому що оцінки її не дуже хвилювали, в принципі, як завжди. Впевненою ходою вона йшла до зали, де знаходився телевізор, але чомусь раптом її ноги самі повели дівчину у її спальню. Сандра дійшла до кімнати, сіла за письмовий стіл, дістала зошит і почала виконувати завдання. Але особливість була в тому, що вона робила це не за власним бажанням - її щось буквально змушувало писати. Як не дивно, але Сандра вирішила всі задачки без жодних проблем, хоча вона завжди була остання в класі за оцінкою з математики.
Після того, як домашнє завдання було виконане, Сандра змогла встати і піти до телевізора, тому що бажання пограти нікуди не зникло. Цього разу її нічого не зупиняло, а тіло прекрасно слухалось господарку.
Насправді все, що відбувалось, почало справді бентежити дівчину. Вона ще могла змиритися зі зміною школи та дивною поведінкою мами, але ця ситуація із неконтрольованістю тіла серйозно її налякала.
**Все справді недобре, я впевнена, що я не вдома і не в світі, якому жила. Може, це все дивний реалістичний сон? Це дуже ймовірний варіант. Але чому він такий довгий? І як мені прокинутись?**
Після кількох годин напруженої гри Сандра пішла попити води. Годинник показував дев'яту вечора, батьків все ще не було.
**Гм, цікаво, де вони? Звісно, я бачила записку, але чому вони затримуються аж на стільки часу?**
Сандра почула дзвінок у двері. Вона підійшла, щоб подивитись, хто це міг прийти так пізно. За дверима вона побачила групу із трьох людей: дві молоді дівчини та дідусь. Вони всі виглядали дуже привітними, а дідусь тримав у руках тарілку із не дуже гарним на вигляд пирогом.
С: -Добрий вечір! Ви щось хотіли?
Дівчина: -Привіт! Ми ваші сусіди, раді вітати вас у нашому районі! Мене, до речі, звуть Ніна, я живу поряд зі своєю матір'ю та сестрою. А це Дерек, він живе в сусідньому районі, але часто приїжджає сюди у на прогулянки у парку.
Інша дівчина: -Так, привіт! Я Ґрета, теж диву неподалік.
С: -Приємно познайомитись! Насправді, я зараз сама вдома, мої батьки затримуються на роботі, але ви можете зайти ненадовго.
Компанія зайшла у будинок.
Д: - Ось, до речі, пиріг вам. Його готувала моя дружина, але вона не змогла приєднатись до нас сьогодні. Він із фруктами, повинен бути доволі смачним, бо виглядає чудово.
Сандра подумки не погодилась із Дереком, але промовчала. Ці люди змушували її трохи напружитись, адже хто приходить привітати сусідів пізно увечері? Та і вони з родиною вже давно тут живуть, чому Ніна назвала їх новенькими?
Посиденьки тривали близько години, а потім всі троє одночасно встали і пішли. Сандра навіть не встигла попрощатися, але її це не дуже засмутило, бо вона вже була втомлена та хотіла побути наодинці.
Нарешті батьки повернулися, і дівчина розповіла їм про гостей. Мама попередила її, щоб вона була обережніша з незнайомими людьми, а тато просто здивувався через цю ситуацію.
Вже було пізно, тож родина пішла спати. Сандра лягла у ліжко з надією, що завтра всі дивні речі зникнуть, і її життя буде знову звичайним життям стандартного підлітка. Але не завжди все відбувається так, як ми хочемо...

Буде продовження