Увечері у травні

Розділ 1. Милий незнайомець

Сьогодні досить спекотно. Хлопець катається в одних лише футболці та шортах. Коли в кишені дзвенить телефон, він сідає на верхівку трампліна і дістає мобільник. На екрані висвічується "Мама" і хлопець зітхає.

- Алло, Джисон-і. Коли додому повернешся? - Запитує жінка на тому кінці трубки. А Джисону зовсім не хочеться додому. Там нудно, робити зовсім нема чого.

- Не знаю, десь о восьмій. Окей? - Відповідає Джисон.

- Ох, гаразд. Але врахуй, що потім будеш їсти холодну вечерю, — дорікає мати Хана.

- Так я в мікрохвильовій печі підігрію, — каже він, і починає тихо сміятися. Жінка лише невдоволено щось бурчить і прощається із сином.

Хлопець бовтає конверсами, розтинаючи ними повітря, а пальцями на мобільному телефоні заходить у плеєр і включає свій улюблений плейлист. Після встає на ноги, одну ставить на дошку, а іншою відштовхується. Він швидко їде вниз, а потім піднімається нагору. І так кілька разів перш, ніж він стрибає з трампліну і мчить до іншого.

Сонце плавно йде в захід, красиво забарвлюючи все в теплі відтінки. Джисону стає реально жарко, тому він вирішує заїхати в маленький магазинчик і купити щось попити. Не те, щоб він нехтував здоров'ям, але від енергетиків він утриматися не міг. Їхній смак і дія лише манила до себе. Тому зараз він задоволений виходить із невеликої будівлі з банкою рідини.

У нього ніхто не питав паспорта чи скільки йому років. У цьому магазині продавчині немає справи до покупців, їй аби лише грошей заробити. Але хлопець вважає, що це не дуже добре. Хоч він зі своїм віком має право купувати подібне, але є підлітки та молодші діти, яким у їх віці таке вживати не бажано.

З думок повертає грім. Обличчя хлопця спохмурніло, адже ніякого дощу не мало бути. Він довго не думає, зачісує долонею своє темно-синє волосся, ступає на скейт і їде до трамплінів. Батьки іноді жартують, що він живе на вулиці, але що вдієш якщо тільки свіже повітря і прохолодний вітер допомагають розслабитися.

Грім знову повторюється. За однією з хмар видно блискавку, але дощу поки що немає. Хану знову дзвонить мати і стурбованим голосом питає, де він.

- Мамо, я біля дому, — це майже правда, бо від дому до трамплінів метрів 100-150, — Якщо почнеться дощ, я одразу приїду додому. Не хвилюйся.