Воєнний час середини 20 століття. Повернувшись в місто після отриманої травми на лінії фронту, Мін Юнґі влаштовується на тиху роботу в майстерні відомого лялькаря. Там він знаходить скаліченого зламаного лялькового юнака. Юнґі вирішує реставрувати т...
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Layto – Beauty
ТОМ 2
Білі шкіряні рукавички ніколи б не забруднилися на його руках – вони завжди мали білосніжний вигляд, а довге тепле пальто блідо-сірого кольору здавалося таким, ніби його пошили для першої людини в країні. Він ніколи не обіймав важливу публічну посаду, але його було так просто помітити в натовпі.
Посеред вечора, виділяючись із тіні своїми світлими нотами, він стояв біля воріт маєтку, не маючи змоги побачити весь будинок через кам'яну високу огорожу, ба більше, не знав, як швидко його впустять.
Після того, що сталося, Намджун майже вибив душу з кожного свого найманця, і ті боялися навіть поворухнутися зайвий раз, а відчинити будь-кому й поготів.
– Хто? – один із хлопців прочинив маленьке віконце воріт, глянувши на гостя.
– Мені треба поговорити з Кім Намджуном.
– Я поставив запитання.
– Скажіть, що я лялькар.
Віконце різко зачинилося, клацнувши. Не минуло й хвилини, як ворота відчинилися, і перед ним з'явився Намджун.
– Ти не Лі Донук, – почувши про майстра, чоловік мав тільки цей варіант у голові.
– Ні, – чоловік ледве усміхнувся. – Але я чув, що він і Мін Юнґі найкращі та єдині в своїй справі майстри.
Намджун оцінив його поглядом. Тому з вигляду було, як і командувачу, трохи більше тридцяти, а ще він був вишукано одягнений – аж ніяк не волоцюга, не п'яниця.
Намджун стиснув зуби, а потім повільно процідив:
– Я не маю часу на тебе. Назви ім'я.
– Колись... Чон Хосок.
Намджун глянув на нього, як на кретина, наче той сказав якусь нісенітницю.
