Історії передгір'я

Рибалка

  Петро уже почав спускатися сходами, коли двері його квартири відчинилися і звідти виглянула його дружина.
  — Не забудь, що увечері ми йдемо до Римських на річницю.
  Він зупинився, та спробував повернути голову, наскільки йому це дозволяв зробити  об'ємний капюшон.
  "Не забудь, що я хочу торочити про дорогу комуналку комусь іще, окрім тебе" — подумав Петя, але у відповідь сказав:
  — Я прийду до обіду. Ще й можливо на юшку тобі принесу щось
  — Як не спіймаєш, то краще не купуй. Зараз така риба в магазинах, що я б її навіть бездомним котам не давала. У нас ще борщ є, який я в четвер зварила.
  З цими словами вона закрила двері. Петро шумно видихнув та зробив крок у передсвітанковий зимовий мороз. Температура була -20 за Цельсієм, небо безхмарне, а сніг потріскував, коли на нього наступити.
  У Петра в руках була вудка, а за спиною — рюкзак зі спорядженням. Густі сиві брови нависали над глибоко посаженими очима. Дві глибокі зморшки борозною йшли через чоло. Тільки легенька посмішка виглядала молодечою, віднімаючи від його реального віку кілька років.
  Рибалка перейшов через дорогу, та попрямував по стежці, посипаній піском, між двома будинками. За ними закінчувалося їх містечко, Нижні Береги, і розпочиналася невеличка ділянка із посаджених дерев, що мала назву Алея Гордості.
  — Я горда аж до усрачки, — сказала його дружина, коли прочитала десь в Фейсбуці новину про цю алею. — Немає їм куди гроші дівати. Краще би пенсію підняли.
  Дідусь пройшов алею, в її кінці звернув направо, і попрямував стежкою вниз, що вела до першого із п'яти озер, що символізували цей регіон, який так і називали, Район П'яти Озер.
  Медвеже озеро було справжньою окрасою регіону, але Петро йшов до найближчого з п'яти озер, до Блакитного. Відколи вони з дружиною переїхали з Чернівців у це містечко у самому передгір'ї Карпат, залишивши своїм дітям дві квартири у місті, Петро вирішив, що буде ходити сюди на рибалку. Він не був ніколи затятим рибалкою, а рибу взагалі на дух не переносив, але тут він міг нарешті побути в тиші та відпочити від дружини, яка, здавалося, навіть в могилі ніколи не заткнеться.
  Петро уже хотів був записатися добровольцем на фронт, але вирішив, що все ж любить цю балакучу бабу.
  Іноді дід уявляв, як він лежить в труні у своїй парадній формі. Зібралися всі їх діти та внуки. Прийшли і їх сусіди, Римські Степан та Аня, і їх колишні сусіди з Чернівців, Микола Павлович та Рита Богданівна. Ось навколо нього ходить священник в рясі, махає кадилом і читає свою книжку. Але попа ніхто не може почути, тому що Настя безупинно тараторить щось про драконівські рахунки за комуналку, і починає причитати, що ж вона буде робити без його військової пенсії.
  Петро знову посміхнувся і ступив на замерзлу поверхню озера.