You are a light in a dark time |18+

1 частина

    Місяць потому 
– Мамо, не нервуй, ми все встигаємо – прокричала я, зі своєї кімнати мамі, яка метушилась по будинку

-  Як тут не нервувати!. Коли ти їдеш в іншу країну, ще й так на довго! — промовила та, коли нарешті зупинилась біля моїх дверей.- Тобі з чимось допомогти? – сказала вона, дивлячись на мій безлад у кімнаті.

— Та ні, скоро має прийти Санто, та трішки допоможе сказала я вирішуючи яку кофтинку мені взяти. — От та червона краще. — усміхаючись сказала мама 

— Дуже дякую, а то я ніяк не могла вирішити. — пославши їй повітряний поцілунок 
І тут ми почули чоловічі голоси внизу 
— Схоже вже прийшов – сказала вона, з посмішкою на обличчі 

Я в ту ж мить підірвалась з підлоги, де сиділа та швидко побігла до низу. Швидко прибігши до вітальні де стояли: Санто та мій брат. Минувши Кріса, я кинулася в обійми хлопця.

– Привіт сонечко.- сказав той та поцілував мене у чоло.
– Привіт коханий, ми не бачились всього день, а я вже скучила за тобою! — промовила я та лише сильніше обіймаючи його. Тут до кімнати зайшла мама, та з посмішкою привіталась з хлопцем.

–  Лотто, не забувай, що у тебе літак через п’ять годин — промовила жінка.

– Окей, мамо,  тоді ми побіжимо у мою кімнату — сказала я та взяла за руку хлопця, та потягла у кімнату.
– Тільки дивіться, щоб ми не запізнились до аеропорту через вас – крикнув Кріс нам у спини. Я лише проігнорувала його. Та ми пішли до сходинок.

Як тільки ми обігнули куток моєї кімнати він притис мене до стіни та поцілував у губи. З такою ніжністю що я відразу розслабилась у його обіймах. Після поцілунку, ми ще декілька хвилин стояли в обіймах одне одного. І тут я почула шепіт біля вуха 
– Що ж я буду робити без тебе ?- прошепотів він, сумним голосом. У мене по щоках  покотились сльози. —Ей, ей не потрібно мені тут плакати, ну чого ти? — спитав він цілуючи мене у щоки.
– Я просто ….. просто не хочу залишати тут тебе, батьків і Кріса… — не встигла договорити як він перебиває мене.
— Ти нікого не лишаєш, ти ж через рік повернешся, так? — ніжним голосом каже Санто.
– Так – сказала я, намагаючись заспокоїтись. 
– Ходімо, допоможеш мені зібрати речі. — сказала я вибираючись з його обіймів.
             Через п’ять годин 
– Як тільки прилетиш подзвони, будь ласка, — сказав батько обіймаючи мене.
– Звісно наберу, я вас дуже люблю.- промовила я намагаючись стримати сльози.
– Ти не забувай про нас,  і дзвони частіше. Я сумуватиму за тобою сестричко. — каже Кріс  міцно обіймаючи мене.
– Я буду так сумувати за тобою доню — плачучи сказала мати.
– Не потрібно плакати мамусь, я буду дзвонити кожен день, я й не представляю як можна про вас забути Кріс. — сказала я дивлячись на рідних.

І тут ми чуємо що об’явили мій рейс до Лас-Вегаса.

І почнеться моє нове життя.