Було вже темно, коли всі вони зібралися коло гарно розкладених гілок для великого вогнища. Хлопці з палаючими смолоскипами встали довкола гілок і одночасно кинули свої смолоскипи у майбутнє вогнище. Гілки загорілися і вогонь потроху збільшувався.
- Нічогенька вечірка. - зауважила дівчина та відійшла подалі від вогнища, котре дедалі більшало.
Не знаючи куди їй піти, вона просто блукала між людьми, риздивляючись усе навколо. Хлопці розважалися, сміялися, розмовляли одне з одним, але вона не могла зробити те саме. Якби сильно вона не намагалася згадати свого імені, нічого не виходило. Та навідміно від неї, хлопець вже знайшов собі друга тут. Дівчина бачила їх сьогодні.
Ким вона була? Чим займалась? Як можна взагалі нічого не пам'ятати, і навіщо їх сюди запхали? У неї було стільки питань, на які їй, звісно ж, ніхто не відповість.
Поки вона була занурена у свої роздуми, то не помітила, що перед нею хтось стоїть. Хлопець стояв до неї спиною, тому ніяк не міг її помітити, інакше б ухилився. Повернулась у реальність вона вже тоді, коли відчула, що врізалась у чиюсь широку спину.
- Гей, обережніше, - Галлі зробив крок вперед і обернувся - о, новенька, зовсім не бачиш куди йдеш?
- Вибач, але не треба стояти посеред дороги. - промовила вона, хоч і розуміла, що сама винна
Дівчина обійшла хлопця і пішла далі. Їй хотілось знайти місце де вона зможе побути наодинці з собою. Це дивно, - сумувати за тим чого не пам'ятаєш. Треба думати як звідси вибиратися, а не скиглити. Ця риса характеру їй вже не до вподоби, невже вона була такою? Хто зна. Якби вона пам'ятала, то... то що? Щоб вона зробила?
Дівчина сіла на невелику колоду та стала спостерігати за святом ґлейдерів.
***
Хлопець залишався біля стіни деякий час. Напевно, якби він тоді туди пішов то назад вже не повернувся, і не тому, що заблукав або знайшов вихід. Він насправді і сам не знав чому, лише припускав таку можливість. Можливо, це страх говорив в ньому, а може інтуїція. Позаду почулися кроки. Озирнувшись, він побачив того світловолосого хлопця, який нещодавно разом з Албі не дав йому піти у лабіринт.
- Мене звати Ньют, - представився він і безжурно посміхнувся. - ходімо, не варто тут стерчати.
Хлопець нічого не відповів, але пішов за Ньютом. Сам по собі цей хлопець викликав у нього довіру. Його блондинесте волосся купалося у сонячних променях і сяяло, немов коштовності.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сторінки згорілого щоденника
FanfictionЖиття в Ґлейді було спокійним. Однак настав час прибути новому хлопцю, але він не один. Дівчина на ім'я Ліліт була з Томасом. Вони схожі і різні водночас. У кого закохається Ліліт, і чи буде вона з ним? Кого обере Томас? Кохану дівчину, чи закоханог...
