You are a light in a dark time |18+

2 частина

Массімо Моретті :
- Массімо !- гукнув мене тато. - Та скільки можна тебе кликати ? Хучіш спускайся!- вже злісно крикнув він.
- Та йду, йду. Навіщо ж репетувати — сказав я спускаючись по сходах вниз. - Що вже сталось ?- сонно сказав я.
- Ми з твоєю мамою їдемо до аеропорту, щоб забрати дівчину яка деякий час буде жити у нас.- сказав батько, ввівши мене у збентеження. -А ти поїдь у казино та подивись чи все там у порядку.- сказала мама, взуваючи, на мій погляд, досить не зручні підбори.

- Ми тут подумали та вирішили що на деякий період за ним будеш приглядати ти, через те що в готелі зараз досить клопотів, що ми двоє не встигаємо. Так що були б не проти твоєї допомоги. - сказав тато з ноткою надії в очах.

- Окей, звісно - спокійно промовив я, через те, що це було не в перше.
- Любий, давай хучіш взувайся ! Вона скоро має прилетіти!- нетерпляче вигукнула мама, дивлячись на свого чоловіка.

Я розвернувся та пішов до кухні, щоб випити кави, яка завжди була моїм рятуванням кожного ранку. Наливаючи напій до кружки та відчув вібрацію у кишені. На екрані висвітилось ім'я Дієго 
- Та що ж всім від мене потрібно з самого ранку?- прошепотів собі під ніс. - Слухаю?- невдоволено сказав відповівши на дзвінок. 

-У мене для тебе не дуже радісні новини. На 46 квадраті знайшли три трупи. 
- Сука, збирай всіх в офісі через пів години.- розлючено промовив, після чого від злості кинув у стіну кружка з кавою, яку тримав у руці. Я заплющив очі та спробував заспокоїтись, але мало що з цього виходило. 

Від шуму який я створив, до кухні влетіла моя молодша сестра Джемма. 
- Що сталося?- стурбовано спитала вона пробуючи віддихатися. -Ти не порізався?- сказала вона дивлячись на розбиту кружку на підлозі та мокрий слід на стіні. 

Карлотта Беретті:

Майже весь політ я провела за читанням своєї улюбленої книжки "Гра престолів". Так непомітно пройшов час польоту, коли ми нарешті приземлились я швидко забрала свій багаж. У аеропорті було надзвичайно шумно та я швидше направилась на вихід. Вийшовши на вулицю я відчула на собі палке сонячне сяйво та протягнула руку до кишені та дістала з неї листочок з адресою, який дала мені директор в нашу останню зустріч перед моїм від'їздом. На вулиці я помітила лише двоє людей, це була подружня пара та сподівалась що вони стануть моїм спасінням. Вони стояли коло автівки та про щось спілкувались. От до них я і вирішила підійти. Коли я йшла до них валіза на колесиках неприємно скреготіла по брущатці і от нарешті я підійшла до них.

- Доброго дня, вибачте що потурбувала.- швидко промовила посміхнувшись.
- Доброго та ні, нічого страшного, щось сталось?- відповіла жінка, у дуже гарному вбранні кремового кольору.
- Ви б не могли мені допомогти? Я просто не місцева та мені потрібно дізнатись як дібратися до цієї вулиці.- знервовано сказала я, сподіваючись що вони мені допоможуть. 
- Я зрозуміла що ти не місцева, у тебе такий милий акцент. Так звісно ми допоможемо, показуй адресу.- з посмішкою сказала жінка.

- Дуже дякую!- сказала я показуючи їм листочок з адресою.
- Так це наша адреса люба!- сказала вона дивлячись на мене з милою посмішкою.- Ти Карлотта?- спитала вона.
-Так, але звідки ви знаєте?- збентежено запитала я.
- Схоже це тебе ми мали забрати.- відповідає вона.

- Мені нічого не казали що мене мають забрати.- сказала від збентеження.
- Ходімо до автівки.- сказав чоловік.- До речі я Джуліо Моретті, а це моя дружина Ліліана Моретті. 
- Дуже приємно з вами познайомитись.- сказала сідаючи в автівку.